ІНТЕРВ’Ю З ПЕТРОМ ПОРОШЕНКОМ ДЛЯ РАДІО СВОБОДА: Я виступаю за посилення санкцій проти Росії

П’ятий президент України, народний депутат Петро Порошенко вважає кримінальне провадження про державну зраду, відкрите щодо нього Державним бюро розслідувань, «підтвердженням подвійних стандартів Російської Федерації». На думку Порошенка, провадження ініційоване Кремлем через представників колишнього українського лідера Віктора Януковича, що втік до Росії. Коментуючи саміт «нормандської четвірки» 9 грудня в Парижі, на якому вперше пройшла зустріч нинішнього президента України Володимира Зеленського з Володимиром Путіним, Порошенко заявив, що не може назвати переговори в Парижі кроком вперед, бо все залежатиме від того, про що говоритимуть через 4 місяці. Розмова, яку вів у Києві кореспондент Російської служби Радіо Свобода Сергій Лойко, розпочалася саме з теми підсумків Паризького саміту.

– Як Ви оцінюєте переговори в Парижі? Хто там переміг?

– Ви знаєте, це не футбольний матч, а доля моєї країни, і я не можу, скажімо так, бути відсторонено байдужим до підсумків цих переговорів. Я можу стверджувати, що Нормандський саміт в Парижі не став кроком вперед, але у той же час я не можу стверджувати, що це два кроки назад, як у відомій праці.

Я можу констатувати, що добре вже те, що не були порушені червоні лінії. Разом з тим, можу стверджувати, що стійка державна позиція нашої політичної сили і парламентських партнерів по опозиції точно була донесена і почута. І той факт, що буквально в тій самій послідовності, у якій ми написали про це у своєму публічному зверненні, були зафіксовані:

По-перше, що не може і не буде предметом для компромісів глобальний геополітичний вибір нашої країни і нашого народу у вигляді Європейського та Євроатлантичного вибору, що жорстка позиція, яку я відстоював роками про неприйняття російських спроб федералізувати Україну. Україна – це унітарна і цілісна держава, і ми не допустимо її розколу.

Що ні в якому разі ми не підемо на сценарій переговорів з Кремлівськими гауляйтерами, який передбачає виведення Росії з-під відповідальності за анексію Криму і за агресію проти України на сході нашої країни.

Що ключова позиція, яка сьогодні полягає в тому, що компроміси щодо суверенітету та територіальної цілісності не розглядатимуться, і ми нікому не дозволимо реалізувати цей сценарій, що виник у хворій голові, щодо обміну Криму на Донбас.

Досить важливим є те, що політичні питання відновлення територіальної цілісності не були змішані в рамках Нормандського формату з питаннями поставок газу, коли хтось намагається влаштувати на цьому торг. Сам по собі цей факт уже є державною позицією, у тому числі, яка свідчить про те, що ми не даремно провели велику роботу перед Нормандським самітом.

Разом з тим, найбільш об’єктивну оцінку роботи саміту можна буде дати лише через 4 місяці: подивимося, по-перше, чи відбудеться наступний саміт і коли, а також, яка робота буде проведена протягом цих чотирьох місяців.

Якщо потрібно збирати саміт тільки задля того, щоб обмінятися групами заручників, то, по-перше, ми це робили і без саміту, у досить великій кількості, а по-друге, на жаль, нових заручників Путін може назбирати в будь-який момент. І тут, безумовно, потрібно приймати глобальні рішення, а не вирішувати технічні питання, які можна вирішити на рівні тристоронньої контактної групи.

– Мінські угоди у вересні 2014 року та у лютому 2015 року були, на мій погляд, необхідні Україні як повітря, але пройшло 4 роки, і ситуація змінилася, тобто, чи варто їх дотримуватися сьогодні?

– Я хочу нагадати, що у заключному комюніке за результатами Паризького саміту Мінські угоди являють собою комплекс з трьох документів: Протокол від 5 вересня 2014 року, Меморандум від 19 вересня 2014 року з фіксацією лінії зіткнення, і комплекс заходів від 12 лютого 2015 року. У цих документах була поставлена абсолютно чітка, визначена мета, яка на тому етапі була досягнута. Метою було зупинити російську агресію, зупинити просування регулярних військ російської армії. З самого початку метою було зірвати кремлівський проект «Новоросії» або «Малоросії», уже як вони його там не називали, який передбачав знищення української державності та розчленування України. Ця мета була також досягнута.

Було критично необхідно виграти час для побудови ефективних збройних сил України для захисту української землі. Підкреслюю, не для нападу, а для захисту української землі для того, щоб ціна просування регулярних частин російських збройних сил на кожному наступному метрі нашої землі істотно зростала. І ця мета теж була досягнута. Ще раз підкреслюю, що всі три документи Мінських угод у своїй основі базувалися на мирному плані президента Порошенка.

Наступною метою, досягненню якої сприяли Мінські угоди, було формування світової коаліції на підтримку України, демонстрація солідарності всього світу з Україною. Це також вдалося вибудувати, і відповідальність за недотримання Мінських угод відобразилися у застосуванні санкцій з боку США, країн Великої сімки, ЄС, Австралії, Нової Зеландії, Японії і всіх інших.

Це, ще раз підкреслюю, не було спрямовано проти російського народу. Це було і є єдиним інструментом у розпорядженні світової спільноти для мотивації Росії виконати те, що вона обіцяла: звільнити українську землю від агресії з боку російської армії, ну і цілий ряд інших питань, включаючи звільнення заручників, що також було конкретним практичним результатом підписання і застосування Мінських угод.

Тому, чи були Мінські угоди виправданими? Безумовно, були. Чи виконали вони свою мету? Частково так, а частково ні.

Чому вони не досягли повного успіху? Через абсолютно неконструктивну блокуючу позицію Росії. І саме тому ми запропонували, щоб додатково була введена і позиція щодо миротворців, яка була повністю узгоджена з постійними членами Ради Безпеки ООН, окрім Росії, які зобов’язані виступати гарантом українського суверенітету в рамках Будапештського меморандуму та забезпеченням перехідного етапу, розрахованого на реалізацію дорожньої мапи Мінська, у якій описуються терміни і послідовність дій усіх пунктів усіх Мінських угод. На жаль, Росія блокує це, але при цьому я можу стверджувати, що введення формули Штайнмайера, вирваної з контексту в Кремлівській редакції, безумовно ослабило позицію України.

– Президент Зеленський відкрито заявив, що виступає проти федералізації і це сприйняла з оптимізмом навіть опозиція. Але як, наприклад, ставитися до закріпленого у підписаному паризькому комюніке зобов’язання України інкорпорувати формулу Штайнмайера в український закон? Ви три роки не підписували ніяких зобов’язань з цього приводу. Що змінилося тепер?

– На скільки я розумію, завтра у нас буде голосуватися продовження дії Закону про особливий режим місцевого самоврядування. Там абсолютно чітко представлена, скажімо так, моя редакція цього закону, яка передбачає собою абсолютно чітку послідовність дій. Спочатку компонент безпеки, потім компонент політичний.

Я хочу сказати, що Путін сам себе загнав у той формат, коли Путінський варіант розвитку ситуації на окупованих територіях виявився недіючим, тому що жодна країна ОБСЄ не може визнати вибори на окупованих територіях відповідними жорстким критеріям ОБСЄ при наявності там окупаційних російських військ, при наявності там незаконних збройних формувань, при відсутності там ознак української державності, тобто, української Центральної виборчої комісії, діяльності українських партій, діяльності українських засобів масової інформації, свободи зібрань, скасування комендантської години та цілого ряду інших необхідних елементів.

Тому, реалізувати цю позицію без повернення українського суверенітету на цій території неможливо. І тут починаються всілякі маніпуляції, пересмикування карт, що не відповідає жорстким вимогам ОБСЄ, а вписується цілком в чітку картину таких виборів «по-російськи», якщо хочете. У світі немає такого стандарту як «вибори по-російськи». Є вибори в демократичних країнах. І ці критерії досить жорстко прописані, і реалізувати це все, я абсолютно твердо переконаний, зараз неможливо.

Питання контролю кордону неможливо вирішити на цьому етапі без присутності там або українських військ, або присутності там миротворців на тимчасовій основі, згідно з Мінськими домовленостями та на підставі рішення Ради Безпеки ООН, за умови, що у складі миротворчого контингенту не буде присутня жодна зі сторін конфлікту, тим більше сторона агресії.

У цій ситуації, коли відкрито можливості для позитивного рішення, безумовно помітне бажання з боку Путіна – це знайти причини для зриву мирного процесу. Але, якщо Росія не готова припинити агресію, то відповідь одна – продовження санкцій.

– Вчора Путін сказав, що не бажає передавати Україні контроль за державним кордоном зі свого боку через побоювання, що на Донбасі почнеться різанина, як в Сребрениці. Чи існує небезпека відновлення гарячої фази війни і прямої агресії Росії?

– По-перше, Путін неодноразово демонстрував, що ніяких червоних ліній, в тому числі сценарію щодо відновлення наступальних дій з боку російської армії, ось ніяких подібних червоних ліній для нього взагалі не існує. Значить, ця небезпека точно існує.

По-друге, я хотів би нагадати російському президенту про те, що різанину на Донбасі у 2014 році почав саме Путін. За його наказом було проведено рішення Державної Думи про можливість застосування збройних сил РФ за межами Росії. Воно було прямо пов’язане з анексією Криму, і з подальшою агресією на Донбасі. І загибель 13 тисяч українських громадян, у тому числі 10 тисяч мирних жителів у ході цієї різанини або в ході цієї агресії, лежить точно на совісті пана Путіна. Як, втім, і загибель на Донбасі сотень російських громадян.

І я невпевнений, до речі, що всі ті, хто почули вчора з вуст Путіна приклад Сребрениці, усвідомлюють, що саме Російська Федерація заблокувала резолюцію ООН, яка засуджувала різанину у Сребрениці.

Користуючись нагодою, я хочу проінформувати світову громадськість, слухачів Радіо Свобода, про те, що різанина, яка була організована Російською Федерацією на окупованих територіях України, не припиняється й донині, що гуманітарна ситуація там жахлива, і що моєю основною метою всі ці 5 років, як політика і п’ятого президента, було звільнення наших територій від окупації та встановлення там законного порядку.

– У своєму вчорашньому коментарі Ви висловилися проти прямих закупівель Україною російського газу. Чому?

– Тут дуже просто. Просто вся новітня історія України свідчить про те, що Україні ніщо не обходиться так дорого, як дешевий російських газ.

І ми твердо наполягаємо на тому, що ми, можливо, готові будемо прийняти російський газ, але виключно в рамках погашення того боргу згідно з рішенням Стокгольмського арбітражу у розмірі 4,5 мільярдів доларів, яке «Газпром» із наполегливістю, яка гідна кращого застосування, відмовляється виконувати, тим самим ще раз демонструючи, що «Газпром» і російська влада здатні і збираються ігнорувати всі рішення міжнародних судів, які вони самі ж взяли на себе зобов’язання виконувати.

Разом з тим, я вітаю наміри США, які вже сьогодні існує у вигляді абсолютно конкретного законопроекту в Конгресі США про застосування санкцій щодо компаній, які братимуть участь у завершенні будівництва «Північного потоку-2», і я абсолютно переконаний у тому, що на сьогоднішній день газ повинен перестати бути інструментом політичного впливу Росії та знову перетворитися на звичайний ринковий товар.

П’ятий рік Україна не купує російський газ. П’ятий рік ми, Слава Богу, звільнені від скиглення на прокремлівських телеканалах про те, що Україна «тирить газ», за що вони нам перекриють його подачу. Ми навчилися жити без російського газу і тоді, коли було прийнято це рішення після того, як Росія перекрила нам газ у жовтні 2015 року, ми пішли у Стокгольмський Арбітраж, ми притягнули «Газпром» до відповідальності. Це здійснювалося за моїми директивами, як президента України, і я несу відповідальність за те, що ми змогли досить переконливо продемонструвати це в судах, і що наші аргументи ґрунтувалися на міжнародному праві, як показали рішення Арбітражу. І повертатися до ролі покупця російського газу ми точно не збираємося.

– Ви вже 8 місяців не президент, але продовжуєте їздити по всьому світу, виступаючи за продовження санкцій проти Росії. Вам це навіщо?

– По-перше, я хочу сказати, що йде вже шостий рік безперервної агресії проти України з боку Росії.

По-друге, з перших днів мого президентства одним із ключових завдань, що стояли переді мною, було створення світової коаліції для забезпечення світової солідарності з Україною, і це завдання було успішно виконано.

І до тих пір, поки окупована земля України, включаючи Донбас і Крим, не буде звільнена від російської військової присутності, і український суверенітет не буде відновлено, я як п’ятий президент, як народний депутат і як громадянин, буду робити все, що від мене залежить для того, щоб цю коаліцію зацементувати.

І я можу вже відкрито вам про це сказати, що рішення, яке завтра буде озвучено Радою Європейського союзу про продовження санкцій проти РФ, яке буде одноголосним, це також плід, у тому числі, і моїх зусиль.

Всі мої останні виступи на різних форумах були спрямовані на те, щоб Україна залишалася високо на порядку денному світової системи безпеки.

І якщо Ви скажете, що я виступаю за продовження санкцій проти Росії, Ви точно помилитеся, тому що я не виступаю за продовження санкцій проти Росії. Я виступаю за їхнє посилення. Тому що, якщо Російська Федерація протягом шести років не виконує взяті на себе зобов’язання, якщо Російська Федерація не виконує прямі норми міжнародного права, якщо РФ не виконує рішення міжнародних судів, то вона безсумнівно заслуговує посилення санкцій.

Я хочу нагадати, що мова також іде не тільки про суд з Газпромом у Стокгольмському арбітражі, а й про Гамбурзький трибунал, який присвячений акту агресії проти українських збройних сил у Керченській протоці та безпеки в Азовському морі. І ті судові позови, які подавалися за моєю директивою і пов’язані були з невиконанням Росією Міжнародної конвенції про нефінансування тероризму, і за фактами переслідування кримських татар на території Криму, у тому числі за національною ознакою. Ці та інші позиції сьогодні в переліку наших претензій, які будуть розширюватися. У кінцевому підсумку, завдяки нашим зусиллям, міжнародна правова відповідальність Росії, включаючи Військовий трибунал у Гаазі, повинна настати.

– Вчора Державне Бюро Розслідувань порушило кримінальну справу проти Вас за фактом, до речі, підписання Мінських домовленостей. Як Ви це прокоментуєте?

– Ви знаєте, я прокоментую це, як ще одне підтвердження подвійних стандартів Російської Федерації.

– Але ж ДБР – це не орган Російської Федерації?

– Я поясню це. З одного боку, російський лідер їде в Париж, де говорить про необхідність імплементації Мінських угод. З іншого боку, через свої агентурні можливості, які реалізуються через представників команди Януковича, які довгий час перебували під крильцем Росії, яка їх переховувала, Росія кожен день реалізовує свої помисли, у тому числі і через свої зв’язки з тепер, я сподіваюся, уже колишнім керівництвом Державного Бюро Розслідувань, яке з відповідно до вимог закону, було днями звільнено і, я впевнений, понесе відповідальність за те беззаконня, яке вони тут влаштували.

Якщо Ви візьмете перелік кримінальних справ, які з точки зору закону абсолютно безперспективні, але порушувалися виключно для піару, немов по команді з Кремля, то побачите, що вони намагалися притягнути мене до відповідальності і за дії України через деблокування Керченської протоки, незважаючи на рішення Гамбурзького трибуналу, і за наказ перейти в контрнаступ у червні 2014 року, і за підписання Мінських угод, як реалізацію мирних ініціатив президента Порошенка, і за націоналізацію «ПриватБанку», який до того виступав насосом по дестабілізації банківської системи країни. Залишилося тільки порушити справу проти Порошенка за створення в Україні своєї автокефальної Церкви, і буде вже повний комплект.

Так ось нічого у них не вийде. І реакція в Україні та світова реакція є найкращим тому підтвердженням.