Про головні перемоги та виклики держави: ексклюзивне інтерв’ю Петра Порошенка на телеканалі «Прямий»

Ми підбиваємо підсумки 2019 року. І хочемо знати саме вашу думку. По-перше, з яким настроєм ви його зустрічаєте: весело, з тривогою? І щоб саме ви назвали головні перемоги і поразки цього 19 року. Бо він був непростим, він був нелегким.

По-перше, дуже дякую за запрошення. Я дуже радий вас бачити не в екрані телевізора, а вживу. І мені надзвичайно приємно бути на «Прямому» каналі. Я вітаю вас. Незважаючи на шалений тиск і спробу впливати на редакційну політику «Прямого» каналу з боку влади, ви залишаєтесь лідером громадських симпатій, лідером серед глядачів інформаційних каналів. І це дуже оптимістична позиція, яка додає оптимізму глядачам «Прямого» каналу, яким я є.

Якщо казати глобально про країну, то хочу нагадати всім, що, незважаючи на нібито зараз не дуже добрий настрій передноворічний, 19 рік був роком великих звершень для України. І, перш за все, це є подія навіть не століття, а подія тисячоліття, подія, яку Вселенський Патріарх назвав величезною подією для всього світового православ’я, – це надання Томосу про автокефалію для Православної церкви України. Це точно означає, що Господь почув молитви, і всі православні церкви українські об’єдналися в одну. І це величезне досягнення.

Друга позиція, яку також треба відзначити, – це державотворення і прийняття не тільки позиції по церкві, а й позицію про закон про українську мову, який, не утискуючи мов національних меншин, захищає державну мову нашу і створює дуже серйозні мотивації для того, щоб її вивчали і досліджували. І це дуже-дуже добре.

Третя позиція – це є прийняття Верховною Радою мого проекту закону про зміни до Конституції в частині Європейського Союзу та НАТО, який визначає обов’язковість цього елементу зовнішньої політики держави, як повномасштабне членство в Європейському Союзі, повномасштабне членство в НАТО. Це відповідь на позиції зовнішньополітичні, відповідь на позиції безпекові, яким чином Україна має рухатися, який вектор розвитку держави. І точно, що покінчили з сумнозвісною політикою багатовекторності, «розброду і шатання». Я думаю, що це надзвичайно важливо.

Наступна позиція – це реалізація директив, які були ще свого часу підписані мною щодо судового захисту інтересів України в умовах російської агресії. Щоб ви розуміли, що це не просто попередній виграш суду. Ніколи в світі ми не мали прецедентів, коли країна, яка є постійним членом Ради безпеки, країна, яка є другою у світі за військовим потенціалом, визнана офіційно країною-агресором, і на неї міжнародними судами накладені санкції. Це є міжнародний трибунал в Гамбурзі після акту агресії проти українських Військово-Морських сил в Керченській протоці і перекриття Азовського моря. Це є і факт фінансування тероризму, який був визнаний Міжнародним судом ООН, прийнятий до розгляду, і визначена юрисдикція суду ООН проти Російської Федерації за позовом України і багато-багато інших судів: починаючи від переслідування кримських татар і завершуючи морським трибуналом по видобутку газу на шельфі української землі. І в цих ситуаціях я думаю, що ці перемоги достатньо важливі.

Не в останню чергу це є цивілізована, європейська передача влади після президентських виборів. Це було фактично в перший раз і відзначено як очевидне досягнення країни – не президента Порошенка, не нашої команди, а країни – в праві називатися цивілізованою європейською державою. І це є надзвичайно добре.

Є багато інших позицій. Я думаю, що в межах передачі ми зможемо відповідати на це. Але безумовно, що передача влади породжує і багато викликів. Виклики, які зараз стоять перед Україною.

В якості першого виклику я би назвав ерозію міжнародної солідарності з Україною з боку світу. І я вважаю, що це є очевидним і головним прорахунком діючої влади, коли сцементована коаліція, яку я і моя команда будували п’ять років, на сьогоднішній день зазнає такої ерозії. І вже більшими зусиллями продовжуються санкції, і вже Україна, на жаль, відходить із порядку денного міжнародних організацій і наших партнерів. А якщо з’являється, то з’являється в скандальному, сумнозвісному ключі, як наприклад зараз це відбувається в Сполучених Штатах Америки.

Думаю, що викликом є і спроба спустити на гальмах нашу європейську та євроатлантичну інтеграцію. Хочу наголосити, що в розмовах все гаразд. Але коли мова йде про те, щоб президент України брав участь в саміті НАТО в Лондоні в грудні цього року, чомусь він там не з’являється, щоб не дратувати когось. Коли мова йде про те, щоб ми прийняли рішення про включення в порядок денний Плану дій щодо членства в НАТО, надання нам його – ще раз наголошую, це не просто зобов’язання України, а це зобов’язання Заходу та країн-членів НАТО надати нам цей статус після виконання домашньої роботи. То і тут теж, незважаючи на те, що парламент підтримав постанову мого авторства, до практичної реалізації це не дійшло.

На жаль, ми бачимо зараз і спроби відновити політичні переслідування сумнозвісні часів Януковича, і тиск на волонтерів, і тиск на воїнів АТО, і спробу підірвати авторитет армії, і багато-багато чого іншого.

Але я хотів би наголосити все-таки на чомусь оптимістичному. Я хочу подякувати мільйонам українців за те, що вони не дають жодного шансу розвернути країну, за те, що вони не залишаються байдужими і своїми рішучими діями роблять владі певне «точне налаштування», яке визначає нам все-таки Європу. Не допустимо жодного реваншу, жодного розвороту, жодного реверсу.

Підписані нарешті на цю годину газові угоди з Російською Федерацією. Там є деякі нюанси, які можуть бути ще відкориговані. Але головне зроблено. Ваше ставлення до цієї угоди.

По-перше, не можна було створити для України – це вперше за роки незалежності – більш сприятливих умов, ніж існують зараз. Що я маю на увазі. Позиція перша. Україна має рекордні запаси газу в підземних сховищах, Європа має рекордні запаси в підземних сховищах. І жодним інтересам енергетичним України та Європи Росія не може зашкодити.

Позиція друга. Ми маємо дуже низькі ціни на газ у зв’язку з теплою зимою і з запасом. Рекордна за 139 років тепла погода стоїть і в Україні, і в Європі. І в цих умовах, безумовно, позиція України полягає в тому, що Росія не може займатися газовим шантажем. Так само, як вона не може цим займатися останніх п’ять років. Бо п’ять років Україна не знаходиться на газовому гачку в Російській Федерації.

Позиція третя. Ми виграли всі суди проти Росії. Раніше просто не подавалося… Уявити собі не могла попередня влада, що ми будемо використовувати міжнародний судовий захист, ми не боїмося Росії. І виграш вже зараз склав 4,6 мільярди доларів тільки по контрактам до 2017-го року.

Продовжити позови по тим самим аргументам – недотримання ціни контрактної, недотримання обсягів прокачки через транзит – і ви будете додатково ще мільярди доларів. І позови готові. Точно готовий позов у випадку, якщо би Росія припинила транзит. Сума позовів складає 12 мільярдів доларів. Загальна сума складає 20 мільярдів доларів.

А що ми бачимо зараз? Чомусь Україна відмовляється добровільно від суми позовів до 20 мільярдів доларів. Я хочу наголосити, що Польща нещодавно – посадові особи польського монополіста енергетичного – спробувала піти тим самим шляхом, але на набагато меншу суму. Чим це для них закінчилося? В’язницею. Вони опинилися за гратами. Моє запитання: хто уповноважив наносити шкоду Україні у вигляді прямої виграшної справи відмовлятися від позовів?

Наступна позиція. В мене питання: може, Росія тоді відмовилася від позовів по справі, яка стосується хабарів Януковичу? Хабар в 3 мільярди доларів, який Путіним був наданий Януковичу прямо перед його втечею. І тоді, коли Янукович просто вкрав ці гроші і забрав їх з собою, може, у нас забрали право в Росії подавати цей позов? Та ні. А чому ж – задають питання росіянам – ваc не примусила Україна відмовитись від таких же самих позовів? Кажуть: так українці просто не піднімали цього питання. І в мене запитання: чи це були директиви президента своєму раднику щодо проведення переговорів саме таким чином? І чи це може розглядатися як виграш?

Наступне питання. Є така фраза, що російський вплив починається там, де є прямі поставки російського газу. І, відповідно, закінчується там, де прямі поставки припиняються. Скажіть, будь ласка, в 2015-му році моєю директивою після того, як в черговий раз Путін перекрив вентиль поставок газу в найбільш важкий жовтневий-листопадовий час 15 року – що зробили ми? Ми сказали: добре, ми будемо купувати газ в Європі. Жодного разу з тих пір ніхто не перекривав вентиль, ніхто не змінював умови контракту, все було абсолютно добре. І сьогодні нас намагаються за шкірку знову повернути на прямі поставки російського газу. Що було результатом відмови від російського газу? Припинення корупції в нафтогазовій сфері, яка панувала десятки років до цього. Бо корупція і прямі поставки газу завжди пов’язані з вищим українським керівництвом.

Що зараз відбувається? А давайте ми знову повернемо, і прямі поставки будуть означати, що ми будемо поставляти дешевий газ, а різницею будуть ділитися у вищому керівництві Росії і України. Звичайно, що це тягне ризики того, що збільшується вплив Росії, в тому числі, на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні позиції.

Тому, кажучи коротко, я твердо переконаний, що, по-перше, це не є виграш України. Це означає або некомпетентність, або щось гірше. Друга позиція. Лише прямі позиції небайдужих українців, які вдарили в набат, зупинили від широкомасштабних прямих закупівель. Хоча я не знаю, зараз вони їх підписали чи ні. Бо поки що росіяни почали коментувати, що це тільки для тих, хто – перше – є споживачами газу. І друге – мають зв’язки в Росії.

Поки що тільки на транзит підписано.

Так. Але це загроза не просто комерційних, а політичних хабарів, якими будуть підтримуватися дії п’ятої колони для дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні і зовнішньополітичні впливи. Ми точно не можемо це приймати і ми точно будемо протистояти цьому. Навпаки, ми будемо розширювати співпрацю з Європейським Союзом. У нас має бути єдине енергетичне співтовариство, у нас має бути єдиний ринок газу. І моя мрія – нехай Європа купує газ в Росії на україно-російському кордоні. Це є чесно, це є справедливо, це є прозоро і це створює єдину систему. Так само, як має це працювати в електроенергії – Україна має бути об’єднана з європейським ринком, а не купувати електроенергію в Росії, що відгороджує нас від Європи, як це пропонувалося і пропонується окремими законопроектами, які ініціюють “слуги народу”.

Дуже багато зараз таких історій, які стали можливими за останні півроку за нової влади, про які раніше ми навіть не могли думати, – це у воюючій країні суди над військовими і волонтерами. Привернула до себе увагу і викликала резонанс остання справа – це суд на військовим, «кіборгом», генералом Марченком. І ви особисто включилися в цю справу і внесли 19 мільйонів гривень.

На заставу.

Але справа навіть не в цьому. А те, що це в принципі могло відбутися. Чому ви вирішили особисто включатися? І дуже багато зараз говорять про те, що відбувається дискредитація військових і волонтерського руху. Ми знаємо, згідно всім опитуванням, якраз саме їм найбільше довіряють українці. І це відбувається у нас якось в «турборежимі».

По-перше, ви абсолютно праві. А по-друге, якщо раніше нам доводилося, і це було одним з пріоритетів моєї роботи витягати українських воїнів, українських добровольців, українських волонтерів з в’язниць і полону з окупованої території або Російської Федерації, то, на жаль, зараз ми маємо абсолютно жахливу ситуацію, коли українських героїв… які, до речі, за моїм глибоким переконанням, що стосується генерала Марченка, не скоїли жодних злочинів. Навпаки, він був одним із перших, хто пішов в армію, воював в складі славетної 79-ї десантної бригади, генерал-десантник, «кіборг», який був в Донецькому аеропорту, і відіграв надзвичайно важливу роль у реформуванні Міністерства оборони, у боротьбі з корупцією всередині Міністерства оборони, з постачальниками, які постачали неякісний товар.

Але хотів би привернути увагу не до цього. Не до 19 мільйонів, які дала родина Порошенків, а до 1 мільйона, які надали більше 3000 українців і зібрали це лише за дві доби. Вони не просто поставили «лайк» у Facebook чи Instagram, чи в Twitter, чи деінде, а вони прийшли і перерахували гроші: хто 100 гривень, були навіть 10 гривень, хто 10 тисяч гривень. Більше того, я хотів би подякувати – на рахунок фонду зараз приходять гроші – ми подивимося, або прозоро використаємо, або повернемо – які приходять зараз і кажуть: дякую за генерала Марченка.

Позиція перша. Кожному з трьох тисяч людей моя персональна подяка: ви не залишились байдужими, і ваш внесок у звільнення українських військових надзвичайно важливий. Друга позиція – позиція самого генерала Марченка. Чому так довго його не звільняли? Він відмовлявся. Він передавав адвокатам: «Я не прийму заставу, поки хоч один з моєї команди знаходиться у в’язниці. Я вийду останнім». Це є позиція правильного українського воїна. І в умовах, коли прокурори в суді під крики «Ганьба!» намагалися обґрунтувати, що він може переховуватися від слідства, він каже: «Куди? В Донецький аеропорт? На фронт? Я там не боявся і тут я вас не боюсь. А кому ви служите – це велике запитання» .

І відповідь на це була отримана, в тому числі, і сьогодні. Повністю дискредитоване Державне бюро розслідувань під керівництвом злочинця Труби. Злочинця. Тому що те, що він робив, і те, що з’явилося на записах, чітко доводить склад злочину. Він отримував незаконні вказівки від керівництва країни, від Офісу президента і реалізовував їх, даючи незаконні вказівки слідчим, в тому числі, як ми можемо передбачити, і по генералу Марченку. В тому числі, і по підписанню Мінських угод. В тому числі, і по Керченській протоці і діям військових моряків. В тому числі, і по націоналізації «ПриватБанку» і багатьом-багатьом іншим питанням, які становлять державну вагу.

Так от, в цих умовах, дякуючи небайдужості українців, ми звільнили українського героя, героя-десантника, генерала, який точно зараз доводить свою невинуватість. І, виявляється, немає що сказати злочинцям з прокурорськими і ДБРівськими погонами на чолі з паном Трубою. Я твердо переконаний, що пана Трубу буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ці злочини, які він скоїв, перебуваючи на цій посаді. І не виключено, що і за злочини проти «майданівців», які він скоїв в 2014 році, які зараз відкрилися.

Ви сказали: ми внесли в Конституцію шлях до Європи і НАТО. Але коли в мене бесіда з друзями, вони кажуть, що Порошенко вніс, і так само, як вніс, то наступне керівництво може і винести. І поступово є такий реванш. Тому що з-за кордону приїздять люди, які при вас боялися носа висунути. Вони на деяких телеканалах мають навіть персональні телепрограми. І зрозуміло, про що вони там кажуть. І ця армія повернення з України до поняття «малоросії» – вона існує. Це війна, така дивна війна. Що ви думаєте про реванш українського варіанту? Він може бути?

Коли я ініціював зміни до Конституції, я віддавав звіт собі про те, що реванш можливий. І ми намагалися зробити все для того, щоб ускладнити реванш. Бо змінити закон, як це вони робили в попередні часи… Пам’ятаєте, у нас в 2003-му році був прийнятий закон про те, що метою зовнішньої політики є членство в НАТО? В 2010-му році він був скасований. І тоді була повернута позиція так званої багатовекторності або позаблоковості. Сказали тоді: це нас захистить від будь-яких агресивних дій. Я хочу нагадати, що агресія Росії проти України почалася тоді, коли Україна мала статус позаблоковості. І відсутність членства в НАТО не захистила нас від цього. На відміну від будь-яких меморандумів, є дві складових.

Перша складова – це є надійні і відбудовані Збройні сили, потужна українська армія, яка дасть відсіч будь-якому агресору. І друга позиція – це є союзницькі зобов’язання. І союзницькі зобов’язання створює не Будапештський меморандум або будь-які інші папірці, а повномасштабне членство в НАТО, де юридично підписано відповідальність у п’ятій статті щодо захисту України.

Щодо реваншу: чи реванш можливий чи ні? Можливий. Більше того – здійснюється. І це не просто відсутність України на самітах НАТО, це не просто відсутність кроків по імплементації ПДЧ і закону про національну безпеку, який був прийнятий мною, де чітко виписані графіки, що ми маємо зробити для інтеграції в НАТО. Це є й ініціативи окремих депутатів правлячої монобільшості про скасування закону про українську мову. Що це таке? Для чого ви це робите? Точно ми не дамо його скасувати. Але це є точно конфлікт всередині держави, розкол держави. Зупиніться.

Це є, безумовно, і позиції по атаках на Православну церкву України, коли окремі представники правоохоронних органів втручаються і діяльність парафій, перешкоджають реєстрації, роблять інші кроки, які перешкоджають нашій церкві, яка визнана світовим православ’ям. Лише за декілька останніх тижнів Елладська церква, Александрійська церква визнають разом зі Вселенським патріархатом нашу церкву. І ці процеси точно будуть продовжуватися в 2020-му році. Я знаю, бо я працюю, в тому числі, в цьому напрямку. І перешкоджання цьому – це є реванш.

Куди Україну намагаються штовхнути? Друзі мої, «давайте ми розглянемо питання спільного святкування Дня перемоги, окремі радники – давайте ще поїдемо на парад. Давайте ми зробимо позиції щодо скасування напрямку по НАТО. Давайте ми будемо ліквідовувати позицію децентралізації такими самими конституційними змінами, сконцентрувавши владу в Києві і намагатися робити позиції щодо федералізації держави для окремих регіонів»? Узурпацію влади з точки зору правоохоронних органів, ліквідацію або скорочення чисельності Верховного Суду, аргументуючи тим, що є окремі місцеві суди, починаючи з сумнозвісного Печерського, які точно не відповідають критеріям верховенства права. Вони, не чіпаючи Печерський суд, ідуть на Верховний. І багато іншого.

Люди цього не приймуть. Наголошую, що люди не приймуть атаки на українську армію. Люди не приймуть атаки на Українську державу. Люди не приймуть атаки на українську історію, на українську культуру, на свободу ЗМІ, на свободу зібрань, на демократію, на спроби перешкоджати… Наприклад, акції про «червоні лінії», як я вважаю, врятували Зеленського. І коли-небудь Зеленський має подякувати акціям «Ні червоним лініям», тому що вони утримали його від створення помилки в Парижі під час Нормандського саміту. На жаль, коли залишились тет-а-тет, як стверджують інформовані джерела, були домовленості по газу, які зараз реалізуються. Але, слава Богу, хоч по безпеці вдалося втримати ці лінії, які були перетнуті по газу.

І в цих умовах, безумовно, відповіддю на ці загрози має бути лише одне – чітка об’єднана позиція мільйонів українців. І знову так само, як і у випадку з генералом Марченком, я хочу подякувати українцям за те, що вони не залишаються байдужими, що питання нашої держави, нашої історії, нашої церкви, нашої армії, України у кожного є в серці, і вони точно цього не допускають. І це єдина позиція, яку ми маємо тримати. І як приклад я хочу просто навести, що, незважаючи на дуже активні дискусії всередині країни, коли ми виїжджаємо за кордон, ми займаємо абсолютно чітку позицію: українці мають бути об’єднані і захищати Україну. Про інше мови бути не може.

Ви маєте безліч міжнародних зустрічей. Навіть ми як інформаційники, коли ми подаємо заяви від імені України, то вони йдуть від імені п’ятого президента Петра Порошенка. Так от, перед «Нормандією» ви мали зустріч безпосередньо з Ангелою Меркель. Зараз в контексті того, що ми спостерігаємо, і в експертному середовищі говорять про те, що підтримка західної коаліції, яка була створена за вашого президентства, вона розвалюється. Про що ви говорите? І конкретно все ж таки, чи відчувається підтримки міжнародної коаліції, що вони про це говорять за чинної влади?

Я ще раз хочу наголосити, що, на жаль, відчувається ерозія коаліції. На жаль. І це не лише в Європі, не лише у США. В США про Україну говорять виключно в контексті імпічменту, виключно в контексті впливу України на вибори у Сполучених Штатах. Моя відповідь є абсолютно чіткою. По-перше, за п’ять років президента Порошенка жодного разу в такому контексті це питання не піднімалося, ми його не допускали, навіть уяви не могли придумати, що це може бути в такий спосіб. І зараз, і під час безпекового форуму в Галіфаксі, під моїх зустрічей в Едмонтоні, в Торонто, де були присутні і радники президента Трампа, і конгресмени, і сенатори, наша позиція була одна: Україна точно не втручалася і не буде втручатися у внутрішньополітичну боротьбу. Бо ми завжди отримували двопартійну підтримку – і з боку республіканців, і з боку демократів. І ми точно наголошуємо, що так само і має продовжуватися.

Ми точно маємо сконцентрувати протидію російським спробам відвернути увагу від України з боку Європейського Союзу. І тому я дійсно багато подорожую, бо багато запрошують. І на безпековому форумі в Галіфаксі, і на першій установчій сесії Європейського парламенту, і зараз під час комітету асоціації Європейського парламенту, і під час зустрічей Ради Європи, і під час надзвичайно важливого саміту Європейської народної партії, найбільшої партії ЄС, де нарешті цього року «Європейська Солідарність» стала повномасштабним членом цієї родини. І там відбулося більше десятка зустрічей, і не тільки з пані Ангелою, великим другом України, але і з лідерами Європейської комісії, Європейської ради, з лідерами європейських держав, главами держав та урядів, де були питання тільки абсолютно жорсткі: що ми ставимо питання про продовження санкцій, і санкції в грудні були продовжені, і ставимо питання про об’єднану позицію ЄС щодо визнання Росії країною-агресором і скоординованих дій в цьому напрямку. Європейський Союз в особі Франції і Німеччини завжди виступав на боці України – для того, щоб Україна не залишалася сам-на-сам з президентом Путіним.

Так само на іншому континенті, по той бік Атлантичного океану ми ставили питання про запровадження санкцій проти Росії у зв’язку з будівництвом «Північного потоку-2». І конгресмени та сенатори США так вмонтували це… Бо, зверніть увагу, це ж не перший раз, коли санкції намагаються запровадити проти «Північного потоку-2». Але коли вони були окремо, їх не підписували. Зараз вони були вмонтовані у військовий бюджет США, які не підписати просто не можна. І тому тоді, коли вони були потрібні найбільше, ми забезпечили цю позицію.

Тому ми не будемо і я не буду залишатися байдужим до інтересів України. І тоді, коли можна використати мій міжнародний авторитет, мої дружні зв’язки з лідерами світу, я точно буду захищати інтереси України, незалежно від того, хто очолює Україну. Бо я є громадянин, я є патріот. Це відповідає думкам абсолютної більшості українців. Бо зараз більше 60% прагнуть членства України в ЄС та НАТО, і я точно буду разом з моїм народом, з моєю нацією.

За ваші п’ять років президентства ви повністю посивіли. Всі помітили. Ви брали країну якраз в надскладний час. Але країна вижила. Мало того, країна розцвіла. Про Україну дізналися в усьому світі, її почали поважати. Крім того, що ви весь посивіли, ви зберегли Україну, за що я вам особисто дякую. Україна і президентство під час війни – вони внутрішньо змінили вас. Ви стали жорсткішим, можливо, ви стали більш закритим? Як вам тепер – споглядати це все за останні пів року?

По-перше, дякую за ці слова. Я їх дуже ціную. Для мене дуже важливо їх чути. По-друге, я хочу наголосити, що ризики, з якими Україна стикнулася в 2014-2015 роках, були позамежні. І мета Путіна була, щоб Україна припинила своє існування. На повному серйозі проект «Новоросія» передбачав розчленування України. «Новоросія» означала, що 7 чи 9 регіонів України, де вдасться, відділяться від Києва. І для цього були на найвищому рівні… І є докази участі там радників президента Росії: починаючи від Глазьєва і закінчуючи Сурковим. Координація дій і підтримка тих сил, коли тільки привозили просто найманців з Росії, які мали захоплювати обласні адміністрації, СБУ, силові підрозділи, – це реалізувалося в Донецьку і Луганську. Це ледь не реалізувалося в Харкові та Одесі. Це планувалося реалізувати в Херсоні, Миколаєві, Запоріжжі і в інших регіонах. І це є реалізація проекту «Новоросія».

І той факт, що українські волонтери, український народ встали на захист української цілісності і державності, – це абсолютно випадало з розрахунків Путіна. Путіну надали цифри, що він є найбільш популярний лідер в Україні. Не міжнародний, не закордонний, а популярній. І в цій хворобливій уяві в такий спосіб сказали: половину України ми заберемо до складу російської імперії, а половину, Галичину, відпустимо – нехай іде. І те, що була збережена цілісність України – це величезне досягнення. Те, що було організовано відсіч українськими Збройними силами, добровольчими підрозділами російській агресії – це диво. Те, що він не розраховував на створення міжнародної коаліції, і потужні санкції, які були застосовані, позиції щодо Мінських угод, які зупинили агресію, – це є те, на що він не розраховував.

І безумовно, що це давалося величезною напругою. І я нікому не хочу побажати, щоб хтось пережив моменти, коли від прийняття того чи іншого рішення, починаючи від Дебальцевого і закінчуючи першим «Мінськом», починаючи від боїв по ДАПу і закінчуючи спробами зупинити процеси всередині країни, які були спрямовані на перешкоджання, – це нелегке випробування для будь-кого, в тому числі для моєї команди, в тому числі для всіх українців. Але я хочу наголосити: перемога відбулася, тому що українці здивували Путіна волонтерським рухом, тим, що 80% українців, починаючи від того, що кинули все і пішли на фронт, і закінчуючи перерахуванням через мобільні телефони коштів на підтримку армії, продемонстрували, що вони за Україну. І це зберегло Україну.

І в цих умовах кажуть: посивів, не посивів, як змінився… Це абсолютно унікальний досвід, це величезні випробування. Це, з одного боку, прояв величезної мужності і мудрості окремих членів команди. Це і розчарування в інших членах команди, які також б’ють по серцю не менше, ніж ці… Але врешті-решт ці п’ять років – це були п’ять років перемоги, як би їх зараз не намагалися оцінити п’ята колона чи опоненти.

Подивіться, тиждень тому була ухвалена резолюція комітету асоціації Європейського парламенту. Перше, з чого вона починається: п’ять років останніх реформ були безпрецедентні для України, там було зроблено більше, ніж за чверть століття до цього. Ми визнаємо очевидний успіх і наполегливо радимо продовжити напрямок реформ, який був започаткований. І в цих умовах можу лише подякувати українцям. Подякувати за те, що ці величезні навантаження, ці шалені випробування, втрату 13 тисяч українців, у тому числі і 10 тисяч цивільних та 3 тисячі військових, коли зачепили велику кількість родин, вони не озлобились, вони не замкнулися, а вони продовжували вірити в Україну: починаючи з родин героїв Небесної Cотні…

Подивіться, що зараз відбувається. Відпускають. Відбувається засідання суду апеляційної інстанції про те, щоб відпустити «Беркут», який розстрілював. Не дай Боже, це відбудеться. Коли ми складали «Мінськ», там записано, що не підпадають ті, хто скоїли важкі злочини. Не підпадають ті злочинці, які не мають жодного відношення до подій на фронті. А сьогодні ще й стоїть питання про те, щоб відпустити злочинця, зрадника, який здав українських спецназівців, які вирушили на пошуки збитого льотчика. І на його совісті знаходяться життя цих спецпризначенців. І як будуть дивитися в очі дітям, дружинам, коли людина, яка безпосередньо завинила, зараз буде звільнена? Коли Цемаха відпустили, і на сьогоднішній день це руйнує світову коаліцію на підтримку України. Що ви робите? Це безпосередньо прямий доказ участі Росії безпосередньо в терористичній діяльності.
І, безумовно, нам треба робити все, щоб утримувати владу від подібних речей. Так, доводиться приймати непрості рішення. Так, я можу передбачити, що і Зеленському зараз нелегко. Але державність тримай. По-іншому бути не може.

Зараз у вас більше часу. Як ви проводите час? Більше з сім’єю?

Я був твердо переконаний, що як тільки закінчиться каденція, я точно буду проводити більше з сім’єю. На жаль, це неправда. І я хочу, користуючись цією можливістю… Марина, я хочу подякувати за таке розуміння. Це дуже нелегка справа – бути першою леді, особливо такого президента, як я. Але мені не вистачає точно спілкування з родиною. Я зараз маю трохи більше можливості. Особлива радість – це вже онуки. І я передбачав, що я буду мати можливість допомагати їм вивчати іноземні мови. Цього поки що не вдається. Але я вже їм читаю українські казки і українські книжки. І вони з великою зацікавленістю їх слухають.

Що, можна витягнути вас: діду, почитай ввечері?

Дід сам приходить, його не витягують. А вони мені записують ролики і скидають в месенджер, і там є слова про бабушку Марину і про мене. І в даному випадку це величезна насолода, яка мотивує тебе раніше приходити додому і спілкуватися.

Тепер, якщо дозволите, знову повернемося. Шановні друзі: привітання і поздоровлення з Новим роком п’ятого президента України Петра Порошенка. Ваші побажання глядачам. Будь ласка.

Друзі, звичайно, хотілося б побажати в Новому році, щоб міцніла Україна, щоб ви були щасливі. Щастя вашим родинам, здоров’я. Щоб український синьо-жовтий прапор надихав кожного українця на гордість за те, що він є українець, що він живе в Україні. Щоб наша держава давала для цього всі підстави. Ті величезні виклики, які нас чекають в новому році, величезні виклики: починаючи від «Брекзіту» і закінчуючи американськими виборами, починаючи від спроб дестабілізувати ситуацію в Європейському Союзі і закінчуючи продовженням санкцій, починаючи від відсічі і збереження української державності, і багато-багато іншого.

Прохання – залишатися оптимістами, вірити в Бога і вірити в Україну. І все буде добре. Слава Україні!