Не копіювати, а враховувати контекст: як влада має боротись з коронавірусом – колонка Олексія Гончаренка

Владі не вистачає раціональності, стратегічності та врахування особливостей локального контексту у своїх рішеннях з боротьби з коронавірусом. 

Які заходи необхідні, щоб мінімізувати негативні наслідки епідемії?

Пандемія коронавірусу дійсно серйозний виклик світового масштабу. Ситуація ускладнюється тим, що не можна назвати єдиний рецепт боротьби з поширенням хвороби. Кожна з країн, що зіштовхнулася з епідемією, робить це по-різному

Одне правило, яке можна вивести з впевненістю: сліпо висмикувати елементи боротьби, які спрацювали в інших країнах, не можна. 

Стратегія подолання епідемії має максимально враховувати локальний контекст. Успішний досвід інших країн може слугувати прикладом, але його обов’язково потрібно інтегрувати у власну систему, що враховує місцеві умови, культуру, ресурси. 

Умовно кажучи, було неправильним розраховувати, що італійцям на ранньому етапі епідемії буде достатньо просто сказати дотримуватися правил соціальної ізоляції та гігієни. Місцева культура дуже екстравертивна і комунікативна, особливо якщо порівнювати стиль життя італійців старшого віку з тими ж китайцями. Тому приписи влади, які просто копіювали методи просякнутих наскрізь ієрархією та дисципліною азійських країн, не спрацювали

Подібну проблему ми спостерігаємо і в Україні. Якщо не змінити підхід просто зараз, то заходи, спрямовані на боротьбу з вірусом, можуть дати низку поганих наслідків. Серед них і людські життя. 

Допомагаючи, не зашкодь. 

Які заходи боротьби з коронавірусом дозволять Україні мінімізувати негативні наслідки? 

  • Карантин має бути гнучким і враховувати особливості міст. 

Перше і найочевидніше, що стосується цього пункту, – це рішення про закриття метро без надання відповідної альтернативи. Як результат непродуманого рішення – транспортний колапс, який наразі триває у Києві та Харкові. 

Інфраструктура цих міст, фактично, орієнтована на метро. Коли ми закриваємо метро, а маршрутки та автобуси їздять переповненими, то в таких умовах створюється найсприятливіше середовище для поширення хвороби. Такими діями влада не захищає, а навпаки наражає на небезпеку людей. 

Прем’єр-міністр пояснює рішення закрити метрополітен не раціональним розрахунком, а логічною хибою: в Іспанії та Британії не закрили метро через “м’якотілість” і це призвело до зростання темпів епідемії. Це означає, що ми маємо бути “сильними” і зробити навпаки. 

На жаль, це судження неправильне. В Іспанії однією з головних причин зростання темпів епідемії наразі називають ту ж, що й в Італії – культурні особливості поведінки, особливо серед старших людей. 

Натомість, Британія має відмінну стратегію боротьби з коронавірусом: тамтешній уряд виходить з припущення, що більшість британців все одно перехворіють і таким чином вироблять колективний імунітет. Головне – це не допустити перевантаження системи лікарень та ізолювати людей літнього віку, основну групу ризику, на тривалий час. Метро взагалі не розглядається як фактор.

Виходячи з особливостей транспортної інфраструктури наших великих міст, потрібно обмежити, але не забороняти повністю рух метрополітену. 

Найкраще, на мою думку, рішення – режим перепусток, суворих перевірок на вході та посилення санітарних заходів у самому метрополітені. Таким чином люди, що мають підтримувати життєдіяльність міста – чиновники, лікарі, працівники банків та інших установ, що не можуть перейти в режим дистанційної роботи, – зможуть користуватися цим видом транспорту і не перевантажувати наземний. 

Окрім того, варто максимально скоротити пасажиропотік і прибрати “годину пік” як явище, змінюючи графік роботи підприємств. Просто сказати “сидіть вдома” не спрацює. Ми не країна фрілансерів. Метро має запрацювати.

У чому дійсно варто наслідувати Китай, то це у різних режимах карантину для різних територій. Наприклад, найжорстікішим він був саме в Ухані, осередку інфекції. Проте в інших частинах карантин був не настільки суворим, що допомогло стримувати падіння економіки та підтримувало життя країни. 

Безперечно, карантин як запобіжний захід ще до поширення епідемії – необхідна річ. Проте чи потрібно вводити однаковий режим по всій країні? 

  • Робити більше тестувань.

Українці звикли звертатися до лікарів лише у крайніх випадках, особливо молоді люди. Тому багато з них можуть стати несвідомими носіями хвороби. 

Досвід Південної Кореї показує, що масове тестування має сенс і дає відповідні результати. Україна, натомість, лише очікує поставки тестів до 22 березня, хоча карантин було введено майже тиждень тому. 

Необхідно стимулювати перевірятися частіше і забезпечити це належним чином.

  • Більше комунікації. 

У цьому плані корисним видається досвід Сінгапуру. У людей немає жодного шансу не дізнатися про те, що робити у разі симптомів хвороби, куди звертатися і так далі. Інформація подається всіма доступними способами. 

Уряд нічого не приховує, чесно і відкрито пояснює масштаби ситуації, стратегії рішення та обґрунтовано пояснює необхідність таких дій, наслідки невиконання. В результаті, немає паніки, немає необдуманих рішень влади, країна координовано протидіє епідемії, відповідно до обраної стратегії. 

Ми фактично нічого не знаємо про тих, хто захворів вірусом або ж отримуємо цю інформацію зі ЗМІ. Якщо у відкритих джерелах, можна знайти, де перебуває заражений, де перебував, з ким контактував, можна набагато простіше боротися з потенційною загрозою поширення. Такий досвід, зокрема, застосовували в Сінгапурі. 

Українці навіть більше потребують обґрунтованої комунікації, адже виховані в європейській культурній парадигмі. Кожне рішення, що обмежує свободу громадян, має бути пояснено, інакше починає викликати підозри. 

Якщо у влади немає необхідності щось приховувати, то навіщо стимулювати домисли та зайві підозри? В іншому випадку, отримати безумовне виконання своїх рішень, владі не вдасться.

Джерело: https://www.pravda.com.ua/columns/2020/03/20/7244369/