Пам’ятаючи уроки історії, маємо не допустити тріумфу агресора – виступ Петра Порошенка на Міжнародній конференції до 75-річчя завершення Другої світової війни

Шановні  учасники конференції!

Дорогі співвітчизники!

Для переважної більшості українців перемога над нацизмом – знаменна подія та велике свято. І так вже 75 років поспіль. Але лише протягом останніх десятиліть, – а особливо крайніх п’яти років – ми поступово звільняємось від стереотипів радянської пропаганди. Стали дивитися на історію Другої світової не крізь російські криві дзеркала, а власним неупередженим поглядом. Гриф “секретно” знято з багатьох фактів, які Кремль тримав від нас за сімома печатями… А від власного російського народу – приховує і досі. 

Все таємне стає явним. 

Україна виявилася ареною кривавого зіткнення двох тоталітарних режимів – націонал-соціалістичного та комуністичного.

Війну проти України та українців сталінський СРСР провадив ще у тридцятих  роках, коли мільйони наших співвітчизників загинули під час Голодомору; коли винищено інтелігенцію: коли сотні тисяч людей вбито або заслано до Сибіру.  

Пам’ять про ці злочини має стати частиною пам’яті Європи і всього людства, бо тільки тоді стане можливим розуміння причин союзу Гітлера і Сталіна – двох, здавалося б, непримиренних ідеологічних ворогів.     

Насправді, нацизм та сталінізм – подібні. Недарма Гітлер зізнавався, що вчився у більшовиків. Відповідальність за розв’язування війни лежить не лише на гітлерівській Німеччині, але й на сталінській Росії.

На першому етапі війни Радянський Союз був союзником нацистів і разом з ними поділив Європу на сфери впливу. А після звільнення від нацистів і аж до поразки СРСР у холодній війні регіон залишився під радянською окупацією. 

Знадобилися десятки років і не одне повстання, і не одна революція, щоби визволитися від «визволителів». Йдеться і про Будапешт-56, і Прагу 68, і про польську «Солідарність» 1980-81 років і про оксамитові революції кінця вісімдесятих, і Грузію-2008, і Україну тепер.

Українці воювали проти гітлерізму не лише у лавах Червоної армії, але й в УПА, і в арміях держав антигітлерівської коаліції, і в рухах опору європейських країн. І ми по праву пишаємося своєю роллю у боротьбі проти нацизму. І шануємо внесок інших народів.

А от Москва намагається привласнити спільну перемогу антигітлерівської коаліції. На це можна було би спозирати з іронією, якби ця приватизація стосувалася лише минулого. 

Але навіжене російське “побєдобєсіє” – це інструмент їхньої гібридної війни проти України і всієї європейської цивілізації.

Путін до міжнародного права ставиться так, як свого часу Гітлер. Україну він так само розглядає як «життєвий простір» для своєї імперії. А українців взагалі не визнає окремим народом, подібно тому, як фюрер вважав німцями частину сусідніх народів. 

Хіба анексія Криму не нагадує аншлюс Австрії? Хіба важко знайти спільне між окупацією частини Донбасу і Судетської області Чехословаччини? І, до речі, хіба Мюнхен-38, особиста ганьба Чемберлена і Далад’є не має переконувати деяких сучасних європейських політиків, що умиротворення агресора лише розпалює його апетит?

Роль СРСР в перемозі над нацизмом 75 років тому не дає Росії жодних підстав зазіхати на суверенітет та територіальну цілісність України та інших держав. А гасло “Можем повторить”, інспіроване Кремлем, – це вже погроза явно не Україні. Вони мріють мити чоботи не лише в  Дніпрі, а в Одері, Ельбі, Рейні.

Гарячу війну Росія розв’язала лише проти України. А гібридну – веде проти усієї євроатлантичної цивілізації. Взяла собі в союзники навіть коронавірус. Оперативна група зі стратегічних комунікацій зовнішньополітичної служби ЄС спіймала росіян на поширенні фейків про COVID-19 на кшталт брехні про секретні американські лабораторії на території України.

Тоталітарні чи авторитарні режими вміють використовувати в своїх інтересах демократичний характер суміжних держав і розкладати їх зсередини так, щоб потім легше було здолати. Треба менше дивізій, коли демократія дає можливість маніпулювати громадською думкою у сусідніх країнах, хвалився Гітлер своєму оточенню. Про це згадує свідок його одкровень Герман Раушнінг. Природа демократій, мовляв, така, що вони не зможуть захищатися від подібних прийомів.  Словом, технологія відома. А все нове – добре забуте старе. А з уроків історії ми все ж таки робимо висновки.

Поза всякими сумнівами, всупереч побажанням ворогів, Європейський Союз впорається з викликами і вийде з пандемії ще сильнішим. І збереже усі цінності, властиві європейській цивілізації: демократію і верховенство закону, права і вольності. В тому числі – свободу пересування і перспективу розширення.

Позавчора онлайн-саміт Євросоюз-Західні Балкани ухвалив рішення про початок передвступних переговорів з Північною Македонією та Албанією. Що, здавалося б, нам з того? Де ті Західні Балкани і де ми? Але для нас це важливий сигнал готовності ЄС до подальшого розширення Союзу та об’єднання континенту.

Впевнений, що настане і наша черга. На жаль, зміна влади, яка сталася минулого року, віддалила перспективу членства України в НАТО та Європейському Союзі. Відданість цьому курсу залишається лише на папері, але за дванадцять місяців – жодного конкретного кроку. 

Чи не хочуть, чи не можуть, чи не знають як, чи на Путіна озираються…. Версії є різні, але точно видно, що процес, як мінімум, поставлений новою владою на паузу.

Але є й хороші новини. Українська опозиція, уособлена «Європейською солідарністю», стоїть на твердих євроатлантичних позиціях, і ніхто нас з цієї дороги не зверне. А, головне, як показують опитування громадської думки, більшість українців підтримують і вступ України до ЄС, і членство в НАТО, бо розуміють, що лише там – гарантія безпеки країни та кожного її громадянина.

Україна – невід’ємна частина великої євроатлантичної цивілізації, яка розкинулася по обидві боки Атлантики. Наше гідне майбутнє – лише в Євросоюзі та НАТО. Ми рішуче відкидаємо ідею поділу світу на сфери впливу. Не може бути безпечного майбутнього для Європи без спокою на кордоні Росії з Україною, без ефективних заходів глобального впливу на Москву з метою переконати її, що мир – це найкращий вихід для всіх.

Пам’ятаючи уроки історії ми маємо не допустити тріумфу агресора. Чергова помилка може коштувати життя мільйонів і мільйонів. В Україні цей урок дуже добре засвоїли.

Вдячний усім міжнародним партнерам за підтримку України в нашій боротьбі проти російської агресії. Особливо і персонально учасникам сьогоднішньої міжнародної телеконференції, великим друзям України, екс-генсеку НАТО Андерсу Расмуссену, моєму раднику в бутність главою держави. Курту Волкеру. І Дональду Туску, який послідовно підтримував Україну на усіх посадах: і як глава Уряду Польщі, і як голова Європейської Ради, і тепер – як президент Європейської народної партії.

Дякую всім учасникам конференції «Мир і війна», українським і зарубіжним інтелектуалам за надзвичайно цікаву і змістовну дискусію. 

Українська пам’ять про Другу світову війну – це вшанування мільйонів українців різного етнічного походження. Це – пам’ять про мільйони єврейських жертв Голокосту.  Це засудження геноциду кримськотатарського народу, а також злочинів проти представників інших етносів, які сталінський режим визнав «ворожими». 

Пам’ять про десятки мільйонів жертви, зокрема цивільних, а не мілітаристське імперське «побєдобєсіє» – це європейська модель згадування про трагедію Другої світової війни. І модель примирення, щоб подібна трагедія ніколи не повторилася. 

“Ніколи знову”, – під таким гаслом ми традиційно відзначаємо День пам’яті і примирення.

Власне кажучи прагнення не допустити нової війни в Європі, neveragain, врешті-решт і породило сам Європейський Союз, до якого ми прагнемо

Вітаю всіх українців, Європу із Днем пам’яті та примирення і Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Слава Україні!

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*