Промова Петра Порошенка на Європейській площі

День Незалежності – це неначе Різдво і Воскресіння одночасно. 29 років тому на уламках імперії з’явилася  самостійна Україна. І це День народження нової країни. Але ж постала вона не на порожньому місці, а в продовження нашої тисячолітньої державницької традиції, яку ми з вами відновили.

Після майже трьохсот п’ятдесяти років російського панування в Москві були точно впевнені, ніби Україна навіки розчинилася в неосяжних просторах імперії. А вона відродилася. І хіба це не є наше справжнє воскресіння як великого європейського народу, як великої європейської нації?

Вітаю вас, дорогі українці, з цим великим святом!

Своєю волею, своєю Незалежністю ми з вами не поступимось ніколи. Добре сказано у святковому зверненні групи Першого грудня: «Україна дихає свободою. Це її кисень». 

Святкування річниці Незалежності – це вшанування всіх героїв, які століттями працювали і боролися заради того, щоб цей день настав. Святкування цього дня – це демонстрація сили і звитяги нинішнього покоління українців. На жаль, не всі це розуміють.

Тому насамперед давайте привітаємо ветеранів війни за Незалежність, які захищали країну від російської агресії і які тут сьогодні серед нас. Ми з вами маємо високу честь стояти поруч з ними. Ми вклоняємося усім, хто і зараз в цей час на Сході України боронить нашу землю і наш український народ.

Прошу вшанувати пам’ять героїв, які віддали свої життя за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ. В тому числі і сорока восьми воїнів, полеглих з початку цього 2020 року.

Для вшанування їх пам’яті оголошую хвилину мовчання.

Дякую.

Дорогі співвітчизники!

В 1991 році Україна успадкувала військове угрупування складом близько восьмиста тисяч осіб. І з 1991 по 2014 рік влада тільки й робила, що звільняла особовий склад, скорочувала кількість зброї, розбазарювала і розпродавала майно. Тодішнє керівництво зреклося ядерної зброї в обмін на пустопорожній Будапештський меморандум. Дозволили тодішньому командуванню зірвати присягу Чорноморського флоту Україні, а потім погодилися на його базування в українському Севастополі. За 23 роки вони залишили армію голою, босою й голодною.

І ті, хто є на цьому майдані, точно знають це. Бо в 14 році вони на власні очі дивилися, в якому стані ми отримали Збройні сили. 

Тому справжнє державне будівництво в 2014 році ми з вами, воїни, добровольці, небайдужі розпочали із створення нової української армії. Я дякую волонтерам, добровольцям, кожному, хто перераховував на армію, нашим міжнародним партнерам – усі разом ми це завдання з честю виконали.  Стали незалежними від Росії у військово-оборонному сенсі.

За п’ять років інтенсивної розбудови держави країна повернула собі історичну пам’ять….  Згадала і нарешті вшанувала своїх героїв. Зробила вирішальні і безповоротні кроки до відродження і захисту української нашої рідної співучої мови, нашого культурно-гуманітарного простору. Проривом у здобутті духовної незалежності став Томос про автокефалію для Православної Церкви України.

Томос, який Україні і українцям надав Вселенський Патріарх Варфоломей і Синод Вселенського Патріархату. І зараз рухається по всій планеті процес визнання нашої Церкви православними церквами. Експерти назвали це справжньою геополітичною катастрофою для Росії.

Елементом гібридної війни Росії проти України був  безпрецедентний економічний тиск і блокада. Москва закрила свої ринки, а тоді йшло більше третини усього українського експорту. Росія перекрила нам транзит до третіх країн. Кремль хотів удушити нас економічно. Путін робив це для того, щоб спровокував в Україні глибоку соціально-економічну кризу. Але ми не здалися, ми не дали Кремлю такого подарунку.  Ми вистояли. 

І допомогла нам в цьому Угода про асоціацію. Про яку я оголосив на цьому місці і яку підписав уже в перший місяць свого президенства. Угода про асоціацію дозволила буквально за кілька років повністю переорієнтуватися на ринок Євросоюзу і відновити економічне зростання. Ми стали економічно та головне – енергетично незалежними від Росії.

Весною минулого року наша команда передала новобраній на той момент владі економіку з квартальним зростанням майже у чотири з половиною відсотки. Це вдалося завдяки нашій спільній роботі, чіткому євроінтеграційному курсу.  Європейська і євроатлантична інтеграція, прагнення українського народу і української дердави вступити до Євросоюзу та НАТО – це наріжні камені нашого державного будівництва.

Ми не випадково з вами сьогодні зібралися саме  на Європейській площі. Саме на цю площу люди приходили в 2013 році з вимогою до влади підписати Угоду про асоціацію.

На цьому місці 11 червня 2017 року ми з вами проголосили здобуття безвізу. На цьому місці, на цій Європейській площі ми з вами відсвяткуємо вступ України до Європейського Союзу. Хоча я реаліст, і хочу сказати, що станеться це не при цій владі.

Біля цієї площі, у ста метрах тут, на Грушевського 22 січня 2014 року віддав своє життя за європейську Україну білорус Михайло Жизневський. Я як Президент мав високу честь присвоїти посмертно Михайлові звання Герой України.

Акт про проголошення Незалежності України Верховна Рада ухвалила 24 серпня. А 25 серпня білоруський парламент проголосив державну незалежність Білорусі.  І зараз у ці дні вона під величезною  загрозою. Стратегічна мета Росії – аншлюс Білорусі. Путін хоче поглинути її, як Гітлер колись поглинув Австрію. Натомість ми, українці, Євросоюз і головне сам білоруський народ потребує незалежної білоруської держави. Ми з вами, мільйони українців сьогодні тримаємо кулаки за те, щоби демократія в Білорусі перемогла. Щоби білоруський народ і тільки він обрав собі владу на вільних і чесних виборах. Щоби в Білорусі не пролилася кров. І щоби її землю не топтала російська солдатня. Ми з вами з Європейської площі Києва висловлюємо європейську солідарність з білоруським народом.  

Живє Бєларусь!

Дорогі однодумці!

Серце сповнюється радістю, коли бачиш це велелюдне море. Коли десятки й десятки тисяч людей, яких Зеленський сьогодні попросив не плутатися у нього під ногами, пішли не на офіційне шапіто, а на велелюдний марш справжніх захисників Вітчизни.

Тут зібралися небайдужі люди. Ті люди, які в 2014-19 роках не давали концерти, не в диванній сотні служили, а ті, хто зі зброєю в руках захищав країну і закладав фундамент державності. Сюди прийшли ті, хто вже півтора роки пильнує, щоб цей державницький фундамент не міг бути зруйнований, як би не старалися.  І знаєте, настав час визнати, що фундамент виявився доволі міцним і стійким. Але, друзі мої,  це не дає підстав розслаблятися!

Більше року тому люди трохи збилися з дороги. Зеленуваті болотні вогні люди помилково сприйняли за зірку-дороговказ. А болотяне трясовиння іноді небезпечніше за ворожі кулі.

Кожен з тут присутніх, кожен, хто нас чує – нехай запитає сам себе. Чи  стала за останні 16 місяців наша держава сильнішою? Чи сильнішими зброєю стали бійці, які стримують російську навалу на Сході? Чи задоволені вони відведенням з позицій, за які заплачено кров’ю побратимів? Чи вірять вони, що агресора можна подолати, просто переставши стріляти?  Чи впевненіше себе почуває українська дипломатія? Адже все частіше про Україну у світі говорять без України. Чого не було за наших часів. Чи сильнішою стала економіка?

16 місяців тому вірус некомпетентності, вірус дилетантства, вірус безвідповідальності вразив Україну. Ми з вами не тішили себе ілюзіями, але десь в глибині душі, в тривозі за майбутнє країни, все ж таки припускали, що з часом вони якось засвоять найпростіші уроки, ази державного управління. Може, папуга навчитися говорити, може, ведмідь навчиться їздити на мотоциклі?  На жаль, влада нічому не навчилася.  Експеримент з новими обличчями – провалився.  

Але ж, друзі мої, з Незалежністю не жартують. Президент – це не роль, а важкий хрест і відповідальна робота. Управління країною – не вечір гумору. Влада інтелектуально та організаційно нездатна вирішувати ті проблеми, які стоять перед країною. Ми ж з вами робимо все від нас залежне, щоб мінімізувати шкоду, якої «дилетантура комедіантів» завдає Україні.

Якщо не відбулося найгіршого, то лише завдяки активній вашій позиції – ветеранів, волонтерів, небайдужих, активної частини українського суспільства, політиків-державників. Минулого року «червоні лінії», накреслені десятками тисяч українських патріотів, застерегли владу від  капітуляції.  В парламенті «Європейська Солідарність» за підтримки громадянського суспільства змогла торпедувати безліч безглуздих ініціатив монобільшісті.  

«Європейська Солідарність» – це українська опозиційна сила,  здатна захищати громадян України від влади дилетантів, уособленої командою Зеленського. Рівно як і від реваншистів п’ятої колони, згуртованих в ОПЗЖ.

Опозиційна платформа – це теж опозиція, але не українська. Це російська опозиція до української державності, це російська опозиція до самого факту існування України як соборної, незалежної європейської держави! Націленість цієї п’ятої колони на завоювання місцевих Рад в південних та східних областях створює додаткову загрозу територіальній цілісності країни.

Влада  ж  – це невігласи і корупціонери, патологічно нездатні керувати країною. Вони розвалили управління державою, і несуть таку ж загрозу розвалу для місцевого самоврядування. В Україні настане повний колапс, якщо не підстрахуватися професіоналами і патріотами, які мають об’єднатися навколо нашої команди. Очевидно, що досвідчені управлінці на місцях мають мінімізувати ту шкоду, яку завдають дилетанти із зеленої команди.  

Місцеві вибори, які пройдуть одночасно по всій країні, є вагомою політичною подією. Від результату цієї загальнонаціональної кампанії залежить не лише справність міської каналізації чи якість сільської дороги, але й доля країни в цілому, заборона її федералізації. Місцеві вибори мають стати потужним корабельним ревуном, сигналом, який дасть зрозуміти слугам, що «триумфальное шествие зеленой власти» завершилося.  Зелень падає восени – ми знаємо це точно.

Але дуже важливо усвідомити – щоб запобігти поступовому і часом малопомітному для широкого загалу сповзанню України назад у сферу російського впливу, потрібні єдність та координація зусиль державницьких політичних сил. Так як сьогодні це відбулося під час нашого з вами параду ветеранів. 

Ми раді, що ця наша ініціатива, – чомусь в штики зустрінута окремими політиканами, – знаходить широку підтримку і розуміння у суспільстві.

Дорогі українці!

Вже за рік нашій з вами фантастичній незалежній Україні виповниться тридцять років. Це – вік певної зрілості, вік усвідомлення власних можливостей і потенціалу, власної мети, і, безумовно, аналіз власних помилок. Країна вчиться ще краще розуміти різницю між правдою та кремлівськими фейками і брехнею, між відповідальною політикою та популізмом. Українське суспільство вже краще бачить ціну солодким, але нереалістичним обіцянкам. А усвідомлення прорахунку, під впливом фейків та емоцій зробленого в 2019 році, стане ефективним щепленням для України на майбутнє.

Україна – сильна. Вона має достатній запас міцності, щоби  вистояти супроти ворогів, як ми з вами це продемонстрували в 14 році. І щоб придбати імунітет, який захистить від випадкових людей, яких іронія долі підняла до вершин влади.

Ми твердо наголошуємо – Україна буде європейською державою, членом Євросоюзу та НАТО.  Цю стратегію підтримує переважна більшість українців. А ще є активна пасіонарна меншість, яка не просто підтримує, а яка здатна примусити будь-яку владу рухатися саме в цьому геополітичному напрямку. Без жодних викрутасів, без жодних «какая разніца». 

І раз вже знову згадав про армію, скажу і про парад.  Я розумію, що біля вагону Сердючки йому комфортніше, ніж біля танку.  Там йому не так лячно. Ви зрозуміли, про кого я?  Він не розуміє значення параду ні для самих військових, ні для справжніх українців, ні для нашого суспільства. 

Бо сильні ми не тільки бронею, але й нашим потужним духом перемоги, який ми демонстрували у будемо продовжувати демонструвати. Досить боятися армії! Досить приховано зневажати її!  Досить ухилятися від виконання обов’язків Верховного Головнокомандувача!

«Усєх бамбіть» не треба. Але наступного року у день тридцятої річниці Незалежності має бути великий військовий парад. З технікою, з авіацією, з найкращими в світі воїнами, з ветеранами, з добровольцями. 

Не зробить влада сама – ми придумаємо, як її примусити. Бо дехто в армії не служив, а в армії кажуть: «Не можеш – навчимо, не хочеш – заставимо».

Попри наміри зовнішніх ворогів, попри слабкодухість внутрішніх зрадників з п’ятої колони, попри кричуще невігластво та безпросвітний дилетантизм теперішньої влади я хочу вас запевнив ти – все у нас точно буде добре!

Слава Україні!