Ексклюзивне інтерв’ю Петра Порошенка «Високому Замку»

Петро Порошенко: «Львову потрібен міцний господарник-державник. Єдина така людина — Олег Синютка».

Попри насичену програму свого робочого візиту на Львівщину, п’ятий президент України, лідер «Європейської Солідарності» Петро Порошенко знайшов час, аби дати ексклюзивне інтерв’ю «Високому Замку».

Нашу розмову з Петром Олексійовичем ми розпочали з обговорення дуже тривожної новини. Національна рада України з питань телебачення й радіомовлення анулювала ліцензію на мовлення радіостанції «Прямий ФМ». Приводом стало те, що компанія з технічних причин вчасно не розпочала мовлення на двох із шести частот. Здавалося би, суто технічне питання. Раніше у таких випадках мовникам виносили попередження, але тут застосували значно суворіше покарання… Чому ж Нацрада виявила «принциповість» саме щодо радіо «Прямий ФМ»?

— Мене таке рішення Нацради не здивувало, — каже Порошенко. — Тому що кампанія цькування усіх опозиційних засобів масової інформації — це базовий принцип «зеленої» влади, нетерплячої до критики, з яких би вуст вона не звучала. Влади, «потерпілої» від Марусі Звіробій, наляканої тепер уже добре усім відомою львів’янкою Софією Фединою, наляканої Танею Чорновол… Таке ставлення до опозиційних ЗМІ є абсолютно неприйнятним у країні, яка позиціонує себе як така, що рухається у Європу. Як така, для якої принципи свободи й демократії є базовими і засадничими.

— «Наїжджають» не лише на радіо «Прямий FM», а й на телеканал «Прямий»…

— На «Прямому» каналі регулярно проводяться обшуки. Влада через суд намагається заарештувати активи каналу. Причому у ДБР навіть не здатні сформулювати якісь звинувачення! Окрім того, що це проукраїнський, державницький, опозиційний телеканал, лідер інформаційного ринку України. Але владі не вдалося залякати журналістів телеканалу «Прямий» і радіо «Прямий ФМ» — обшуками й загрозами арештів, не вдалося змусити власника, Володимира Макеєнка, змінити редакційну політику. Не вдалося шантажувати політичні сили, представники яких приходять на ефіри цих ЗМІ. І от урешті-решт влада прийняла рішення — а давайте позбавимо їх ліцензії.

Це не пройде! «Європейська Солідарність» надасть журналістам, власнику, персоналу радіо «Прямий ФM» максимальну юридичну й політичну допомогу. До речі, Парламентська асамблея Ради Європи, Рада Є С, Європейська народна партія, лідери більшості європейських держав чітко висловили свою позицію з цього приводу: утиски свободи слова неприпустимі, це просто дискредитація України! Ми точно не дамо перетворити Україну зі свободою слова, яку ми побудували після Революції Гідності, на країну, яка нагадує Білорусь після 9 серпня. Де дозволяють собі закривати ЗМІ, бити журналістів кийками, де буквально закатують людей в асфальт… Це справа не лише журналістів радіо «Прямий ФМ» і телеканалу «Прямий». Це справа кожного громадянина, для якого поняття демократії, свободи, честі та європейського майбутнього — не порожній звук.

І до речі, дуже важлива деталь. Три канали Медведчука, а саме ЗіК, 112 та NewsOne, мовлять у режимі повного сприяння з боку влади, вільно засівають Україну бацилами російської пропаганди. Ну і тепер ми ще знаємо, що ця родина володіє пакетом телеканалу «1+1».

— У промові на День Незалежності президент Зеленський практично не згадував про Асоціацію України з Євросоюзом, не розповів, як просувається інтеграція України у ЄС і НАТО. Що це, на вашу думку: недооцінка важливості євроінтеграції для України, такий собі реверанс у бік проросійського електорату — або ж свідоме переконання Зеленського у тому, що ЄС і НАТО нам не потрібні?

— Це питання стратегічного бачення. Натомість, президент Зеленський сам визнавав, що йому не вистачає часу думати стратегічно. Ось і результат. Глава держави не має права ігнорувати питання, які є засадничими для державного розвитку України. Вибір на користь ЄС і НАТО — це свідомий вибір народу, це воля Революції Гідності, це відповідальність перед кожним, хто бореться з російським агресором. Навіть не хочу уявляти, що було б, якби наша команда не забезпечила фіксацію курсу на європейську і євроатлантичну інтеграції у Конституції держави. Це і оберіг, і дороговказ очільникам влади, куди треба рухати країну.

Але для мене зовсім не була сюрпризом мовчанка президента щодо європейської та євроатлантичної інтеграції України. Це вже радше правило, ніж випадковість. Така позиція свідчить про те, що питання ЄС і НАТО відсутні серед особистих пріоритетів глави держави. А відтак відсутня й політична воля просувати інтеграцію України до цих об’єднань, виключно важливих для нашого розвитку, безпеки й майбутнього.

Можемо тільки здогадуватись, чому Зеленському не вистачає мужності говорити про інтеграцію України до ЄС і НАТО. Можливо, бракує елементарних знань і уявлень про ЄС та НАТО (згадайте принаймні останні словесні ексцеси Зеленського щодо умов членства)? Чи це прагнення не злити Путіна, чи бажання сподобатися проросійським виборцям, чи алергія на всі успіхи попередників? Ми не знаємо. Але знаємо, що байдужість президента Зеленського до цих тем шкодить стратегічним інтересам України, її безпеці, демократії, правам людини, добробуту українського народу. І це дуже небезпечно.

Давайте дочекаємося результатів саміту Україна — ЄС 1 жовтня, що й стане певним підсумком політики Зеленського та його команди на напрямку ЄС.

— За подіями у Білорусі спостерігаємо з тривогою. Прем’єр Р Ф Мішустін заявив, що Росія і Білорусь «досягли прогресу щодо майбутньої Союзної держави». Готується візит Лукашенка до Москви. Схоже, білоруська незалежність під великою загрозою… Наскільки адекватною була реакція Києва на білоруську кризу? Чи не мала наша влада діяти щодо режиму Лукашенка жорсткіше? Верховна Рада так і не прийняла заяви щодо невизнання президентських виборів у Білорусі.

— На жаль, ми повинні констатувати, що МЗС України більше не є центром реалізації зовнішньої політики нашої держави. Дивним чином це було перенесено в Офіс президента, і підпорядковано йому. Зовнішню політику замінили якісь «договорняки» у рамках Тристоронньої контактної групи. І тепер будемо питати дозволу у члена ТКГ від Росії пана Козака, що можна й чого не можна казати Україні!

Звичайно, абсолютна більшість українських дипломатів, і не виключаю, що й глава МЗС Дмитро Кулеба, з першої хвилини білоруської кризи знали, що треба робити. Я намагався допомогти, буквально у перший день виклавши свою позицію. Вона є такою: ми не втручаємося у внутрішні справи Білорусі. Вирішувати, хто обраний президент, має виключно білоруський народ. Але коли підсумкам виборів не довіряють три чверті населення Білорусі (і практично весь світ, крім Північної Кореї і Російської Федерації), то це означає, що у Білорусі — глибока політична криза, і що країна не здатна обійтися без нових виборів. Тож єдиний вихід із неї, і я його окреслив, — запросити до Білорусі спостерігачів ОБСЄ і провести ці вибори.

Якщо ви відкриті, доведіть це! Запросіть спостерігачів Ради Європи, ПАРЄ, ЄС, міжнародних демократичних організацій — аби була довіра до волевиявлення. Це в інтересах самої держави. До речі, найбільша кількість іноземних спостерігачів була у 2014 і 2019 роках в Україні. Навіть 2015-го, на місцеві вибори, ми запрошували іноземних спостерігачів, хоча, як правило, вони не їздять на місцеві вибори. Чому ми це робили? Нам не було чого приховувати. В умовах війни, в умовах гібридних атак Росії нам було конче потрібно, щоб світ нам довіряв. Щоб бачив: ми демократична країна, яка не обмежує права і свободи.

— А Лукашенко, на вашу думку, має брати участь у нових президентських виборах?

— Як би хто за межами Білорусі не ставився до Лукашенка, вирішувати його долю — виключно справа білорусів. А загалом, у Лукашенка сьогодні лише два шляхи. Або піти на нові вибори — або погодитися з планом Москви, який передбачає знищення білоруської незалежності, фактичну ліквідацію цієї суверенної держави та її приєднання до Росії. Це найбільш небезпечний сценарій.

— Лукашенко може на нього піти, а білоруси?

— Сподіваюся, білоруси такий сценарій не сприймуть. Бо потужний масштаб протестних акцій, національні біло-червоно-білі прапори на цих демонстраціях свідчать про те, що люди готові боротися за свій суверенітет, за свою державу, за свій народ і своє майбутнє. Саме тому я у Верховній Раді взяв участь в акції з біло-червоно-білими прапорами. У такий спосіб ми висловили солідарність з білорусами. А також чітко заявили про свою позицію — український парламент повинен проголосувати за заяву про невизнання білоруських президентських виборів.

— Якщо білоруська держава буде ліквідована, то від російського кордону до Києва буде менше 100 кілометрів…

— Саме так. Маємо понад тисячу кілометрів українсько-білоруського кордону, який може стати українсько-російським. Тобто кордон із РФ буде в нас не лише на сході, не лише на Чернігівщині й Сумщині, а й у Київській, Житомирській, Рівненській і Волинській областях. Тобто навіть на заході України. І це створює надзвичайний, «червоний» рівень небезпеки, яка загрожує існуванню нашої держави. Вважаю, за таких умов мало би відбутися спеціальне засідання Ради національної безпеки й оборони України, за присутності керівників усіх парламентських фракцій. На цьому засіданні РНБОУ мала би сформувати спільну політичну позицію усієї української нації — щодо подій у сусідній Білорусі. Треба негайно провести консультації у Раді безпеки ООН і з нашими партнерами у США і ЄС. Треба максимально координувати наші дії, більш ефективно використовувати наші контакти зі сусідніми країнами. Маю на увазі насамперед Литву й Польщу. Стосовно подій у Білорусі Україна повинна займати набагато активнішу позицію! Але… В’яла реакція «зеленої» влади на ситуацію у Білорусі є виявом надзвичайної некомпетентності. І вона створює додаткові ризики для національної безпеки нашої держави.

— Другий рік поспіль ми відзначили День Незалежності України без військового параду. Зате із «зірковим» попурі, яке досі обговорюють.

— Уже після святкування Дня Незалежності були оприлюднені дані опитування найбільших соціологічних компаній України. І вони показали дуже тривожну для влади тенденцію. Головна з них — більшість українців не довіряє президенту Зеленському. Тобто медовий місяць, який доля відвела для проведення реформ, завершився. Народ не вірить президенту. Народ не вірить Верховній Раді, не вірить уряду, не вірить судам, не вірить правоохоронним органам. Скажіть, будь ласка, а кому український народ вірить? Дві інституції. Знаєте, хто на першому місці?

— Гадаю, армія.

— Правильно — армія. Їй довіряють 67% українців. А хто на другому місці?

— Церква?

— Так. 63%. А третього місця немає… Тому це абсолютно безглуздо — не проводити військовий парад і не показати ставлення української влади до української армії. Це ж не просто святкування, не просто звіт про те, що зроблено за рік. А власне, звітувати немає чим! Зірвано державне оборонне замовлення, зірвано забезпечення соціального захисту військовослужбовців. Мир на сході не встановлено, бо його неможливо було встановити.

Відповіддю на погане ставлення до армії з боку «зеленої» влади стали паради ветеранів, на які в усій Україні вийшли сотні тисяч!
Знаєте, оці дві картинки, офіційне святкування Дня Незалежності на Софійській площі й ветеранський марш, — як два Всесвіти. Один — це бездарне попурі, абсолютне божевілля, некомпетентність і нерозуміння процесів, які відбуваються. Перетворили святкування Дня Незалежності на корпоративчик! На противагу цьому — потужна ветеранська хода. Її вже ніхто не зупинить! Це послання «зеленій» владі щодо «червоних» ліній. Ми не дамо їх перетнути! Безумовно, більшість українців за цей Всесвіт — Всесвіт патріотизму, любові до України та її армії. За Всесвіт мови.

— Днями проти вас, Олега Синютки, Софії Федини, інших народних депутатів від «Європейської Солідарності» запроваджені російські санкції. Як до цього ставитеся?

— Вважаємо, це щось на кшталт високої державної нагороди від імені України.

— Епідемія коронавірусу в Україні набирає обертів. Було вже понад 2700 осіб за добу, в яких визначено COVID-19. Постійно зростає також кількість госпіталізованих. Наскільки адекватно, на Вашу думку, протидіє епідемії українська влада? Як на мене, повністю провалено інформаційну кампанію, через це багато хто досі недооцінює масштаб загрози… Багатьом українцям незрозуміло, чому уряд намагається будувати дороги за кошти, виділені на боротьбу з коронавірусом.

— На жаль, влада повністю втратила контроль за ситуацією з коронавірусом. Населення Китаю в 33 рази перевищує українське. Але хворих на COVID-19 у нас більше. За масштабами поширення хвороби вже прориваємося на лідерські позиції не лише в Європі, а й в усьому світі.

Як виявилося, «відосики» не лікують. Влада примудрилася майже зупинити економіку, але так і не змогла загальмувати поширення вірусу. Як наслідок, за всієї загрозливості епідеміологічної ситуації, безробіття й безгрошів’я люди бояться більше, ніж хвороби чи навіть смерті.

1 вересня діти пішли до школи. А у березні влада зняла з освіти п’ять мільярдів гривень. Ви думаєте, державний бюджет витратив хоча би гривню на забезпечення епідеміологічної безпеки у навчальних закладах? Мільйони дітей і сотні тисяч вчителів залишені сам-на-сам з цією проблемою. Натомість левову частку грошей, які парламент навесні виділив на протидію COVID-19, те, що не встигли розкрасти, — вирішили витратити на будівництво доріг. Для чого? Щоб перед виборами урочисто перерізати стрічки.

Ми вимагаємо негайно зупинити витрачання коштів Фонду боротьби з COVID-19 на будь-які цілі, не пов’язані безпосередньо з боротьбою з коронавірусом. Усі ці гроші мають витрачатися виключно на боротьбу з коронавірусом і порятунок людей. Для цього Фонд і був створений — не для корупції, не для «відосиків» і не для будівництва доріг. Маємо рятувати медичних працівників, які протистоять поширенню коронавірусу в Україні, застрахувати їхнє здоров’я і забезпечити лікарні усім необхідним для подолання пандемії. Вимагаємо розслідувати усі випадки нецільового використання коштів на боротьбу з коронавірусом і притягнути винних до відповідальності.

Бо є та робота, яку зобов’язана зробити влада. Забезпечити реальне страхування усіх медиків — а не ту «фількіну грамоту», яку запропонували «слуги», коли страхують тільки на випадок інвалідності або смерті. Від коронавірусу інвалідність не призначають!

Забезпечити справедливі доплати медпрацівникам, які стоять на передньому краї боротьби з коронавірусом. Нагадаю, це мають бути 300 відсотків до зарплати. Негайно застрахувати освітян і передбачити доплати у розмірі 100 відсотків — за організацію навчального процесу в умовах пандемії. Забезпечити масове тестування — в першу чергу медичних працівників, педагогів і вихователів дитячих садочків, військових на передовій. І припинити врешті-решт перекладати відповідальність на місцеві органи влади, на лікарів і самих громадян.

— Які надії пов’язує ваша політична сила, «Європейська Солідарність», із місцевими виборами? Який результат на виборах до Львівської обласної і Львівської міської рад вважатимете успіхом? Чому підтримуєте Олега Синютку на виборах міського голови?

— Коли говоримо про місцеві вибори, то бачимо, зокрема, величезні загрози — для суверенітету, територіальної цілісності й незалежності нашої держави. П’ята колона Кремля хоче перетворити ці вибори на парад федералізації України. Хоче захопити владу у східних і південних областях, і спробувати ініціювати дестабілізацію держави. Саме тому для нас принципово важливо, щоб «Європейська Солідарність» була представлена в усіх без винятку областях України.

Позиція друга — треба зупинити фальсифікацію виборів. Бо усе те, що влада зараз хоче запровадити (зокрема, цифрові підписи, так звані офіційні екзитполи — під егідою Центральної виборчої комісії), робиться лише для того, щоб прикрити фальсифікацію. Це було би перетворенням України на Білорусь, і ми точно не дамо цього зробити.

Позиція третя. Ми повинні забезпечити захист української державності й суверенітету в принципових регіонах. Безумовно, до таких областей належить Львівщина і Львів. Із одного боку, місто Лева сьогодні потребує міцного господарника, який має великий досвід, який займався і ліфтами, і дорогами, і каналізацією, і сміттям… Але водночас це має бути державник! Це має бути людина, що тримає міцний зв’язок із державницькою українською фракцією у Верховній Раді, «Європейською Солідарністю».

Переконаний, що єдиною такою людиною є Олег Синютка. Має досвід господарника, і водночас це людина, у якої болить серце за Львів. У нього дві освіти, він був і заступником мера, і головою ЛОДА. Зараз Олег народний депутат. І на всіх посадах у нього здобутки — точно прописані справи, які він зробив. Справжній професіонал, людина діла, а не пустопорожньої балаканини, «відосиків» і піару.
Знаєте, у нас дуже багато людей, які виходять на публіку лише для того, щоб окреслити проблеми, реальні чи надумані. А от людина, яка ці проблеми у Львові здатна вирішити, — тільки одна. І це Олег Синютка. Заявляю відповідально як лідер «Європейської Солідарності» і п’ятий президент України: сьогодні принципово важливо, аби саме Синютка став міським головою Львова.

Загалом, я твердо переконаний у тому, що час Львова настав, і що роль міста Лева в Україні має посилитися. Без Львова немає України! Але і без демократичної та проєвропейської України неможливий розвиток Львова як великого мегаполіса. Послання, з яким я приїхав до королівського міста Львова, — гідне історичної ролі вашого міста. Місцеву владу обираєте для Львова, але й для усієї України. Для цього потрібно, аби у Львівській обласній і міській радах, в об’єднаних територіальних громадах опозиційна, проєвропейська політична сила, державницька «Європейська Солідарність» зайняла за підсумками місцевих виборів перше місце.

Дякую Львову та Львівщині за ту підтримку, яку минулого року ви висловили мені та політичній силі «Європейська Солідарність» на президентських і парламентських виборах. Впевнений, ми виправдали вашу довіру. Дякую і за те, що Львів і львів’яни сьогодні в перших рядах тих, хто боронить наші цінності, нашу незалежність від повзучого проросійського реваншу, який неначе повінь підмиває підвалини державності.

АСКОЛЬД ЄРЬОМІН