
Тиждень розпочався запитанням до Байдена, яке вже стало мемом. «Чому ми ще й досі не в НАТО?» – вопрошав Зеленський, хоч, треба віддати належне Штатам, вони завжди послідовно підтримували наш рух до Альянсу.
На жаль, на драматичному саміті 2008 року ПДЧ нам заблокували Німеччина і Франція. Але, безумовно, попри всю міжнародну кон’юнктуру, тиск і вплив Москви на наших західних партнерів, питання, чому Україна не встигла вступити в НАТО разом з найближчими сусідами, країнами Балтії і колишньго Варшавського блоку, потрібно ставити в першу чергу самим собі.
Колись я запитала президента Квасневського про його ключові досягнення на посаді, і він, ні секунди не вагаючись, відповів: «ми встигли вскочити в потяг ЄС і НАТО»…
Україна надто довго гальмувала реформи, сиділа на шпагаті багатовекторності, заглядала в рота Москві і боялася її розлютити, руйнувала власну армію і спецслужби, випестувала олігархат, який через свої телеканали формує викривлену суспільну думку.
В 2006 тодішній прем’єр Янукович відмовився підписати лист щодо ПДЧ, регіонали місяцями блокували ВР з гаслами проти Альянсу, «Батьківщина» вимагала провести референдум, коли суспільна підтримка НАТО коливалася в межах 35%, й ми б тоді дискредитували ідею членства і надовго відтермінували її.
Саме тому так важливо було в 2014 досягти політичного консенсусу щодо безальтернативності членства в Альянсі, почати будувати Армію й секторальні реформи, формування позитивного іміджу Альянсу в суспільстві. Мені подобається, коли політичні сили рвуть на собі вишиванки, хто ж більший євроатлантист, це хороша тенденція:)
Рівно два роки тому ми закріпили стратегічну мету, нашу українську мрію – членство в ЄС і НАТО – в українській Конституції. Опоненти Порошенка, до речі, тоді звинувачували нашу команду в … передвиборчому популізмі. Хоча тепер вже всім очевидно, що це був надзвичайно важливий стратегічний крок, який закріпив зовнішньополітичний вектор.
Й, звичайно, смішно, коли Зеленський питає про НАТО в Байдена. Але з іншого боку, це не може не тішити: він вимовляє це запитання, й це краще й перспективніше, ніж питати про мир у Путіна.
Минулого року Україна отримала статус члена програми розширених можливостей. Роботу над цим розпочала ще наша команда і ми щиро раді результату.
Днями ВР прийняла в першому читанні законопроект про реформу СБУ, що також є одним з важливих зобов’язань перед Альянсом. «ЄС» голосувала «за», й зараз ми серйозно працюємо над поправками до цього закону.
Війна на Донбасі, анексія Криму ускладнює наш шлях до Альянсу, але точно не перекреслюює і не унеможливлює. Набагато більше блокують отримання ПДЧ і повноправне членство негативні тенденції в Армії, руйнування спецслужб і розвідувальних органів, знищення антикорупційної інфраструктури, значне посилення олігархів, деградація державних інститутів, відсутність реальних реформ.
Членство в Альянсі, як на мене, має стати першочерговим українським пріорітетом, це навіть важливіше, ніж членство в ЄС, й навколо цієї української національної мрії варто об’єднати зусилля всієї здорової частини політикуму і суспільства. Це і є наша об’єднавча ідея.
На фото 7.02.19, коли парламент об’єднався і прийняв історичне рішення.