Костянтин Єлісєєв: що не так з візитом Зеленського до Катару?

Розвиток взаємовигідних відносин з країнами Перської затоки за всім спектром взаємодії, від політики до економіки і торгівлі, безперечно, належить до пріоритетів. Тим більше, що там сконцентровано значний ресурс і нерозкритий потенціал, передусім інвестиційний. Тому питання не у змісті візиту, він потрібний. Питання у контексті. Невже ключовий пріоритет України сьогодні там, де президент Зеленський?

Тепер детально про сигнали візиту, і що не так.

1- Подорожжю до Катару президент Зеленський знижує гостроту безпекової кризи на кордоні України з РФ. У той момент, коли західні партнери України – від НАТО і ЄС до Вашингтона, Берліна і Парижа – буквально «стоять на вухах» і ретельно відстежують розвиток ситуації, маневри російських військ, інформаційний ажіотаж як передовий загін потенційної російської агресії, Главі держави як Верховному головнокомандувачу Збройних Сил України навряд чи слід було б «ретируватися з поля бою». Світ отримує з України конфліктний сигнал, за яким читається одне з двох: або загроза не є загрозою, або непрофесійність і недалекоглядність Києва.

2- «Катарський вояж» нівелює серйозність аргументів української дипломатії про те, що ситуація на Донбасі справді є вибухонебезпечна, а загроза російського вторгнення – реальною. Складно собі уявити, з яким рівнем довіри до слів Глави держави поставляться у Берліні і Парижі під час анонсованої на цьому тижні телефонної розмови з президентом Зеленським, який на найвищій точці “загострення” з РФ вирішив побувати за межами країни. Так само непросто тепер доведеться і міністру закордонних справ України під час участі у засіданні Ради МЗС ЄС у Брюсселі 19 квітня. Складно змальовувати «трагічність і небезпечність ситуації» на Донбасі та вимагати зміцнення санкцій проти агресора, коли Верховний головнокомандувач не лише не на передовій, але і «за три-дев’ять земель».

3- Візит президента України до Дохи, не до Берліна, Парижа чи Брюсселя – небезпечний сигнал Москві. Там його точно прочитають не як демонстрацію сили. Якщо Київ вирішив розіграти партію протистояння та дати гідну відповідь нагнітанню Кремлем атмосфери безпекового загострення і, головне, перемогти у цій партії, то дуже вчасним був би візит Верховного Головнокомандувача на фронт, проведення на передовій засідання військового штабу, особисте вивчення ситуації на місці. Це додало б не лише аргументів під час телефонної розмови з Меркель і Макроном. Це посилило б політичний авторитет Глави держави в очах міжнародних партнерів, додало б моральної сили його словам та позиції Києва. Чи змінить цю ситуацію рішення Зеленського повернутися з Катару прямо на фронт? Питання риторичне.

Сподіваємося, що Банковою будуть представлені справжні та аргументовані підтвердження того, що цей візит і саме в цей час був вкрай необхідним, невідкладним, інвестиції будуть, а безпекова ситуація у протистоянні Москві – під надійним контролем Глави держави.