Роман Сущенко: сотні українців перебувають в російських тюрмах, а парламент досі не ухвалив закон про статус політв’язнів

Цього дня, у 1991 році, Верховна Рада України ухвалила закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», який і донині становить основу діяльності Української держави з відновлення справедливості стосовно безневинно постраждалих.

На жаль, сьогодні український парламент досі не ухвалив закон про політв’язнів. Положення законопроєкту, яким опікувалася в уряді Гончарука Оксана Коляда, не мали логічного завершення.

Бажання влади розробити гідну законодавчу базу для соціального захисту моїх побратимів на рівні «0». Сотні громадян України досі перебувають у російських тюрмах, а їхні рідні відчайдушно чекають їх вдома. Проте статус політв’язня до цих пір з 2014 року залишається маревом.

А я нагадаю, кількість жертв політичних репресій в Україні не піддається підрахунку – це неймовірні цифри.

Деякі фахівці вважають, що за період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже півтора мільйона осіб (із них понад 50 % українці).

Величезну кількість із них було розстріляно, всі інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії вразили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство.

Особливо тяжкою і болісною спадщиною минулого стали масові репресії, які чинились сталінським режимом та його провідниками в Україні у 30-х роках.

Приміром, в Україні в 1937–1938 роках було засуджено 197 617 осіб, з них приречено до страти – 122 237 громадян. Левову частку цих вироків виносили саме «трійки» НКВС. Варто зауважити, що реабілітація жертв незаконних репресій почалася в СРСР майже одразу після початку процесу десталінізації.

У 1953 році Верховному Суду СРСР було надано право переглядати за протестами Генерального прокурора рішення колишніх позасудових органів (так званих трійок).

В Україні у 1956–1959 рр. за цією категорією справ було реабілітовано близько 250 тис. громадян. Але надалі процес реабілітації фактично було припинено – перевірки проводилися тільки за заявами репресованих або їх близьких. Тому за наступні 28 років було переглянуто лише 85 тис. справ і реабілітовано 60 тис. осіб. За «перебудови» реабілітаційні процеси знову пожвавилися – з 1989 року, за два роки було реабілітовано 180 тис. громадян і завершено перегляд архівних кримінальних справ, рішення за якими ухвалювали позасудові органи.

Прийнятий 17 квітня 1991 року закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» насамперед визначив: реабілітації підлягають особи, які з політичних мотивів необґрунтовано засуджені судами або позасудовими органами (або в будь-якому позасудовому порядку) на території України в період з 1917 і до моменту набуття цим Законом чинності.

Реабілітація торкнулася і громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна з політичних, соціальних, релігійних, національних та інших мотивів під приводом «боротьби з куркульством», за так зване «пособництво бандитам» тощо.

Було відновлено і чесне ім’я тих, хто постраждав за переконання, у процесі порушення державою права на свободу сумління.

У 2010 році до закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» було внесено зміни щодо статусу осіб, які в дитинстві потерпіли від політичних репресій, та гарантії їх соціального захисту.