Врятувати нерядового Зеленського. Викрадення Чауса як елемент Вагнергейту – Ростислав Павленко

Історія з Чаусом – невеселий комікс з “дідусем в трусах”. Колонка народного депутата фракції “Європейська Солідарність” Ростислава Павленка у виданні “Українська правда”.

Звісно, чимало фотожаб, які вистрибують ледве не з кожної другої сторінки в соціальних мережах, настільки дотепні, що викликають гомеричний регіт. Але насправді тут не до сміху. Бо йдеться про важкі злочини, навіть не один, вчинені цього року.

Лише з того, що на поверхні: 

  • викрадення людини (статті 146 та 146-1 КК); 
  • організація незаконного перетину кордону (стаття 332); 
  • перевищення повноважень, видання і виконання посадовими особами завідомо злочинних наказів (стаття 426-1);  
  • невиконання рішення суду (стаття 382), за яким СБУ зобов’язана була передати Чауса НАБУ в силу підслідності тощо. 

Правники можуть вправлятися у корекції цього списку, звужувати його чи розширювати, але кіднепінг (викрадення людини) у світовій практиці вважається одним із найтяжчих злочинів, особливо коли його скоїла не “мафія”, а високопосадовці центрально-, або хай навіть і східноєвропейської країни. 

Поки Офіс Зеленського, поліція і СБУ, Головне управління розвідки і Служба зовнішньої розвідки, а також Міністерство закордонних справ лише заплутують сліди, істину вже встановили правоохоронні органи Молдови.  

За їхніми офіційними повідомленнями, на території цієї дружньої до України держави Чауса викрали українські дипломати, представники військової розвідки та інших спецслужб. 

Мало того, що сама по собі ця акція (не повертається язик називати це “операція”) носила злочинний характер, – так ще й виконана була вкрай непрофесійно, з безліччю слідів, які й дозволили молдовській стороні швидко розплутати цей клубок. 

Важливо, що в Молдові поліція, прокуратура і парламентська слідча комісія незалежно одні від інших прийшли до однакових висновків, що посилює їхню об’єктивність і політичну незаангажованість. 

Чаус – не позитивний герой. З того, що про нього повідомляється – на ньому клейма нема де ставити. 

Але якою б не була репутація судді, якими б не були претензії до нього з боку НАБУ, його викрадення на території Молдови – кримінальний злочин. 

Тим більше, що питання про його екстрадицію розглядалося згідно міжнародних процедур, і з високим ступенем ймовірності завершилося би тим, що Молдова таки б видворила українського суддю на батьківщину. Цілком законно і цивілізовано. Але – до рук НАБУ, яке займалося б розслідуванням корупційних оборудок, у якому обвинувачує Чауса. 

Та українську владу вочевидь цікавило інше. У передчутті прем’єри блокбастера “Вагнер” виробництва Bellingcat, у когось з героїв цієї кінострічки здали нерви. Спитаєте, у кого є саме? 

Розвідники і дипломати не могли діяти за власної ініціативи, ні сіло ні впало відрядитися до Кишинева і вкрасти людину на території дружньої нам країни, підклавши при цьому свиню її проєвропейській і антикремлівській Президентці. 

Наказ їм міг віддати тільки особисто Президент України. Або хіба що, прикриваючись його іменем, той, кого в обхід Конституції проголосили некоронованим “віце-президентом”. Втім, вони самі твердять, що вже стали одним цілим. 

Звернімо увагу на деякі хронологічні деталі. 

Щойно у березні заговорили, що от-от вийде розслідування Bellingcat про зрив спецоперації з затримання “вагнерівців”, щойно Христо Грозєв своїм березневим візитом до Києва продемонстрував серйозність намірів, як визрів і реалізувався план із викрадення Чауса. 

Акт кіднепінгу стався 3 квітня. Причинно-наслідковий зв’язок тут чіткий, а від Чауса розраховували отримати компромат не стільки на Порошенка, скільки на екс-керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони Василя Бурбу

Оглядачі, які коментують викрадення Чауса (а більшість це трактує саме як викрадення), зазвичай пояснюють бажанням Зеленського знайти щось на Порошенка. Така манія у Зеленського є, і його відчай зрозуміти можна: кількість справ перевалила за сотню, на  попередника копає вже третій рік, а там – нічого.   

Бурба ж нібито був причетним до втечі Чауса з України в 2016 році.  Це у фантазіях влади. А от в реальності Бурба – професійний розвідник, говорити про подвиги якого ще не сплив термін давності. 

Генерал-полковник Бурба – один із керівників потенційно найуспішнішої операції в історії спецслужб, якою мало стати притягнення до відповідальності великої групи військових злочинців із приватної армії Путіна-“Вагнера”. Але не стало. І на відміну від нас з вами, він точно знає, хто зірвав операцію, і хто злив інформацію Союзній державі Росії та Білорусі, хто “попередив Лукашенка”, а значить і Путіна.  

Отже, саме Бурба – головний свідок державної зради у вищому керівництві України, яка сталася наприкінці липня 2020 року. І зрадники готові на все, щоб його знищити, якщо не фізично, то морально, або просто за фейковими звинуваченнями запроторити за грати.

Викрадення Миколи Чауса і всі подальші події лише демонструють безпринципність чинної влади і їх спробу за будь-яку ціну відвернути увагу суспільства і уникнути відповідальності за злив спецоперації по “Вагнеру”. 

А несподівана “поява” екс-судді на Вінниччині і гостросюжетна погоня в Києві – це замітання слідів викрадення. Адже влада боїться об’єктивного розслідування. Тому вона так страшиться віддати суддю в руки НАБУ. 

Там, позбавлений “опіки” СБУ, Чаус, напевно, підтвердить історію свого викрадення. Історію, яку вже розслідували в Молдові, але яку більшість олігархічних ЗМІ на вимогу Зеленського приховали від українців, бо всі олігархи зі своїми грошима, каналами і потрохами – в його команді. 

У справі Чауса, як і у “вагнергейті”,  головною технологією влади стала брехня. Спочатку заперечення, мовляв, нічого не було, і я не я, і коняка не моя. А потім – неправдиві пояснення і фантастичні версії. 

Викрадення Чауса, як і “справа вагнерівців”, є елементами одного ланцюга. Їхній зв’язок видно неозброєним оком, тому тимчасова слідча комісія Верховної Ради має розглянути цю історію в комплексі. Адже в ситуації заангажованості правоохоронних органів тільки парламент може поставити крапку в історії, яка ганьбить Україну перед світом і руйнує дружні відносини з країнами-партнерами. 

Врешті-решт, якщо наша країна засуджує країну-агресора за підривні дії на нашій території, то по якому праву влада дозволяє собі диверсійні дії на території дружньої нам країни?  

P.S. І не дарма, схоже, Зеленський написав такий закон про імпічмент, який краще було би назвати законом про неможливість імпічменту.