Петро Порошенко для «УП»: національна ідея України – це побудова розвинутої, сильної, комфортної, національної, європейської держави із суспільством відповідальних громадян

 Як би ви сформулювали національну ідею України?

– Дискусія про “національну ідею” нагадує мені пошук квітки папороті. Ніхто не бачив, як цвіте та рослина, і ніхто ще не знайшов скрижалів, на яких викарбувано нашу національну ідею. 

Її не можна виписати в законі, впровадити президентським указом чи запатентувати як винахід Академії наук. Втім, поки вчені, політики, журналісти ламали списи і зривали голос, національна ідея склалася природнім шляхом. Це – свобода, права людини, незалежність і добробут, які повною мірою будуть гарантовані лише тоді, коли Україна стане членом ЄС та НАТО. 

Наша національна ідея – це ідея українсько-європейська. Найсвіжіші опитування громадської думки показали рекордну підтримку українцями вступу до ЄС та Північноатлантичного альянсу. 

Але від Радянського Союзу Європейський Союз і відрізняється саме тим, що там не ходять строєм. Тому решта має природне законне право і не погоджуватися з таким формулюванням національної ідеї. Але вибір більшості очевидний, і вектор руху незмінний. 

Моя формула така. Побудова розвинутої, сильної, комфортної, національної, європейської держави із суспільством відповідальних громадян. 

“Розвинута” – значить, вільна ринкова економіка і сучасний науково-технологічний рівень. 

“Сильна” – це армія і спеціальні служби, які здатні гарантувати національну безпеку. 

“Комфортна” – країна, де поважають приватну власність, дотримуються прав і свобод. 

“Національна” – ми сотні років були бездержавною нацією, нашу ідентичність знищували, а культурно-історичну спадщину розкрадали; місія наших поколінь – відновити втрачене, зберегти набуте і передати це дітям та онукам. 

“Європейська” – ми завжди були частиною цієї цивілізації де-факто, зараз маємо оформити це де-юре.

Нарешті, нації стають успішними лише тоді, коли громадяни відчувають свою відповідальність за вибір, за дії і бездіяльність. Аморфність же і патерналізм призводять до “какая разніца”. 

Лише свідомий громадянин здатен в критичний момент поставити інтереси власної країни над особистими. 

 Три речі, якими Україна може пишатися.

– Україна пишається своїми захисниками. Тими, хто боронив нашу землю в княжі часи і добу Козаччини. Тими, хто захищав незалежність в епоху Української національної революції 1917-21 років. Хто бився з нацистами в Другу світову в лавах Червоної армії і УПА. Хто не скорився комуністам після війни і сформував рух шістдесятників.

Ми пишаємося нашою інтелектуальною скарбницею. Науковці, митці, підприємці – вихідці з України в різні часи змінювали цей світ на краще.

Ми пишаємося власними незламністю і наполегливістю. На жаль, ми неодноразово болюче програвали боротьбу за державність. Але попри усі невдачі, Україна народжувала людей, котрі були здатні кинути виклик імперії. 

Революція Гідності, гостре відчуття несправедливості, запит на свободу – все це має глибоке коріння. 

 Хто для вас є найвидатнішим українцем в історії?

– 2008 року один потужний на той час телеканал з одним знаним телеведучим в рамках проекту “Великі українці” провели масштабне загальнонаціональне голосування, в якому впевнене лідерство тримав Степан Бандера – аж поки після втручання одіозного регіонала “переможцем” не визнали Ярослава Мудрого. Усі подробиці тієї комбінації по гарячих слідах добре розкрив редактор “Історичної правди” Вахтанг Кіпіані.

Втім, мені цікаві обидві постаті, і Бандера, і Ярослав. Один – брендований символ спротиву Росії. Інший – основоположник європейського напряму у нашій зовнішній політиці, якого згодом історики назвуть “тестем Європи”. 

Для мене цікава й особистість княгині Ольги як єдиної жінки, яка стояла на чолі України. Рівно як і фігура її онука Володимира, який охрестив наших пращурів. І короля Данила, тому що він був перший і єдиний наш король. А ще – заснував Львів.

Видатним історичним діячем вважаю Петра Сагайдачного, який навіть у час бездержавності виявився справжнім державником. Ціную Івана Виговського за Конотопську битву, місце якої відвідав в 2014 році. Шаную Івана Мазепу за спробу вирвати Україну із неволі, і гордий тим, що за мого президентства ми, нарешті, поставили йому пам’ятник у Полтаві. 

Якими збірними іменами імперці називали українських самостійників? Петлюрівцями, раніше – мазепинцями, згодом – бандерівцями. От визнання ролі в історії. 

Мені, звичайно, імпонує “сивочолий гетьман” Скоропадський. Він, на відміну від більшості політиків того часу, знав, як будувати державу, хоча наприкінці правління і схибив “федерацією з Росією” – утопією, якою перехворів не один лідер національно-визвольних змагань початку двадцятого століття.

Я не згоден з Винниченком. Нашу історію треба читати не з бромом, а з гордістю за свою країну і за своїх співвітчизників. І, натомість, поділяю концепцію Грушевського, що головним рушієм історії є не князі, гетьмани і президенти, а народ. 

Тому для мене найвидатніші українці – це ті 163 особи, яким мав честь присвоїти звання Героя України з Небесної Сотні і десятків підрозділів Збройних сил. 

Це й сотні тисяч добровольців і волонтерів, які вирушили на фронт захищати Україну від російської агресії. Це – потужний рух волонтерів на підтримку армії. Це – сотні тисяч і мільйони людей, які у вирішальні моменти історії демонстрували громадянську позицію, виходили на Революцію на граніті, на Помаранчевий Майдан чи Революцію Гідності. 

 Що ви вважаєте найбільшою помилкою свого президентства?

– Прорахунки у кадровій політиці. Коротка лава запасних і обмежений фінансовий ресурс для рекрутингу; користолюбство одних і нарцисизм інших; нарешті, складний механізм погодження кандидатур у межах коаліції.

Одначе, в цілому наша команда знайшла або виростила яскраву плеяду талановитих управлінців в різних сферах, від армії до культури, які і в майбутньому ще стануть в добрій нагоді для країни. 

Все пізнається, коли порівнюєш, і, погодьтеся, наша команда виглядає дуже пристойно на фоні зелених дилетантів. За два роки “зелені” повністю зруйнували реформу державної служби, втілену нами на кошти західних партнерів, і не провели жодного, наголошую, жодного (!) чесного і прозорого конкурсу. 

За два роки після парламентських виборів 2019 року фігурантом гучного скандалу став кожен п’ятий (!) депутат монобільшості – понад півста “слуг”. Це об’єктивна оцінка Комітету виборців України. 

Найсвіжіше, з цього тижня – Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомила, що члена Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, який виконував обов’язки голови, викрили на отриманні хабаря розміром 90 тисяч доларів. Тепер усім зрозуміло, для чого легалізували ігорний бізнес? 

Ну а діяльність злочинного синдикату “Велике будівництво” – це взагалі тема окремої розмови, просто не хочеться псувати свято. 

 Що про вас напишуть в підручниках історії України через 100 років?

– Зміст підручників історії залежить від того, хто і де їх пише. Головне, щоби ці підручники укладалися у незалежній Україні. І якщо це буде саме так, значить, впроваджуючи стратегічний курс “Армія, Мова. Віра”, ми заклали добру основу. 

Однак, поки Україна не стала членом НАТО та Євросоюзу, вважаю свою політичну місію незавершеною. Мушу доробити задумане. 

Тепер вже очевидно навіть нашим опонентам, що тільки “Європейська Солідарність” здатна привести Україну до вступу у Євросоюз та НАТО. 

Правильні слова про європейську та євроатлантичну інтеграцію можна вивчити. У крайньому випадку – прочитати з суфлера. Куди складніше з конкретними справами. 

Хотіти – мало, треба могти. На відміну від цієї влади, ми вміємо реалізовувати надзвичайно складні геополітичні плани, і довели це не словом, а ділом. 

Очевидно, що до найближчих виборів у питаннях євроатлантичної інтеграції Україна, на жаль, тупцюватиме на місці разом із дилетантами, які правильні слова безрезультатно переливатимуть із пустого в порожнє. 

Це, звичайно, втрата часу. Але реальний рух України до НАТО та Європейського Союзу буде відновлено. 

Членство і лише членство стане гарантією незворотності нашої Незалежності. І про такий результат варто згадати в підручниках. 

Не претендую на розділ, і навіть на параграф, задовольнився би парою речень про нашу команду: “В 2014 році зберегли державу та її незалежність за потужної підтримки відродженої армії і всього суспільства. Згодом – забезпечили вступ України до НАТО та Європейського Союзу”.

 Хто і що є найбільшим ворогом України? 

– Внутрішній фактор – це бажання швидких і простих рішень складних проблем. Часом невміння бігти марафон: дуже швидко розчаровуємося і починаємо шукати винних. Патерналізм як спадок совка. Іноді – небажання бути відповідальними, як в малих справах, так і у великих. 

Назовні – російський імперський правитель. Байдуже, яке його прізвище: Петро Перший чи Катерина Друга, Володимир Ленін чи Володимир Путін. Їхня суть однакова – знищити Україну і українське. 

Російський імперіалізм багатоликий, вже не одне покоління російських політиків живиться його інстинктами. Боюся, їх успадкують і наступники Путіна. 

Нещодавно писав про те, що в Росії є люди, яким і досі свербить продана понад півтора століття тому Аляска, не дають спокою Фінляндія чи Польща, які здобули незалежність більше ста років тому. 

Нещодавня писанина Путіна в сухому залишку формулює територіальні претензії Росії до України. Втім, Путіну потрібні не Крим і Донбас. Він зазіхає на всю Україну, бо заперечує саме наше право на окреме існування як нації і держави. 

Тож точку неповернення до колоніального статусу ми пройдемо лише тоді, коли Україна вступить до Європейського Союзу та НАТО, отримає дієві гарантії безпеки і територіальної цілісності. 

Вільна, сильна, європейська, демократична Україна – срібна куля, в’язанка часнику і осиковий кілок у домовину російського імперіалізму. 

 

Зустріч у нормандському форматі за участю Президента України Петра Порошенка, Президента Французької Республіки Франсуа Олланда, Федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель та Президента Російської Федерації Володимира Путіна, Мілан, Італія, 17 жовтня 2014 року. ФОТО МИХАЙЛА ПАЛІНЧАКА

 З ким у вас були найважчі міжнародні переговори?

– Почну, мабуть, з визнання того, що будь-які переговори є складними. Легких перемовин просто не існує. 

До будь-яких контактів, особливо найвищого рівня, завжди веде непроста дорога підготовки, внутрішньої мобілізації як переговірників, так і влади загалом. Це і питання національних інтересів, і аргументації позиції держави. Водночас це також про компроміс та, обов’язково, виконання досягнутих домовленостей за результатами переговорів. 

Нашій команді назовні ніколи нічого не давалося просто так, не падало як манна небесна. Ми ніколи не дозволяли собі публічних претензій до партнерів, але все, що маємо, професійно виборювали шляхом складних внутрішніх реформ, непростих зовнішніх переговорів і дипломатичних комбінацій. 

Так було з Угодою про асоціацію, так було з безвізом, так було з Томосом, так було з санкційною політикою щодо Росії. Витискували, вигризали зубами, домовлялися. І мали результат, тому що вміли працювати фахово.

З цього погляду найважчими із свого досвіду для мене були перемовини з Нідерландами. Пам’ятаєте, скільки лиха нам наробив консультативний референдум в цій справді дружній для нас країні 2016 року? Майбутнє Угоди про асоціацію з Європейським Союзом балансувало між “бути чи не бути”. Висіло на волосині. 

Тоді протягом тривалого часу я мав безліч перемовин і з Нідерландами, і з друзями в Брюсселі, інших столицях ЄС для пошуку тієї формули, яка б не дала можливості позбавити нашу державу, українців омріяної європейської перспективи. І нам це вдалося, бо діяли сміливо, наполегливо, твердо і стратегічно. Голоси за ратифікацію у Нідерландах збирали всією Європою.

Розуміючи, що хтось може здивуватися, чому найважчими для мене були ці перемовини, а не, приміром, 18-годинний переговорний марафон щодо Мінських домовленостей 2015 року, одразу відповім: найважчі, бо йшлося про європейську мрію. 

Окуповану територію можна повернути. Однак не можна позбавляти мрії, віри у майбутнє, стратегічного бачення розвитку держави. Я чітко розумів, що перебуває на кону тих перемовин. І це розуміння, вищий рівень відповідальності були найважчими.

Найгірші переговори завжди були з Путіним, бо ти завжди розумієш – про що б не говорити, віри у виконання домовленості цій людині немає. Підтвердження бачимо і сьогодні, коли домовленості щодо комплексу мінських заходів і далі залишаються невиконаними з російського боку. Кремль продовжує стріляти, не відмовляється від окупації наших територій, перекладає проблемні питання мирного процесу “з хворої голови на здорову”.

 

 Що стало причиною анексії Криму та війни на Донбасі?

– Детально я про це писав у лютому в колонці для “Української правди”. Хто має час і натхнення, раджу перечитати. 

Кілька владних команд були надто толерантні до нав’язування нам російського культурного, економічного та ціннісного наративу. Дозволили розвалити армію і почуватися російській агентурі тут, як у себе вдома. Не побачили в російських діях у Придністров’ї, Абхазії та Цхінвальському регіоні попередження – наступною буде Україна. 

На жаль, були сліпими і дозволили собі стати слабкими. Державний зрадник Янукович та його поплічники свідомо знищували обороноздатність країни. Врешті решт, на свій ганебний кінець Янукович написав листа в Росію із проханням надіслати війська в Україну. 

Сам він отримав за це заслужений вирок, а Путін дарма сподівається, що звернення експрезидента-втікача стане для нього індульгенцією за вторгнення до України. Суд над агресором ще попереду.

 Байден назвав Путіна вбивцею. Ви би назвали Путіна вбивцею?

– Путін – вбивця. 

 Владу часто порівнюють з важким наркотиком. Чи так це і як ви поверталися до нормального життя?

– Зараз більше говорять про легкий канабіс, ніж про важкі наркотики  

У мене ніколи не було абсолютної влади, яка, як казав класик, розбещує абсолютно, що ми бачили на досвіді Януковича і спостерігаємо на прикладі Зеленського. Обоє доводять, що для країни краще часом неповоротка коаліція із повільними, але виваженими рішеннями досвідчених політиків, ніж скажений принтер монобільшості невігласів та дилетантів. 

І через два з половиною роки, на екваторі свого наступника, не вважаю себе вільним від зобов’язань перед країною. Але відповідальність народного депутата і лідера європейської опозиції – це все ж таки менший тягар, ніж робота президента і Верховного Головнокомандувача. 

Вільного часу природно більше, але легше стало лише фізично, попри переслідування і сотні політично-вмотивованих справ. А морально непросто, коли ти бачиш постійні спроби зруйнувати або знецінити те, що будувалося важкою жертовною працею мільйонів українців. Але я переконаний, що ми все збудоване зможемо захистити.