Будемо боротися. Інтерв’ю головного редактора «Газети виборчої» Адама Міхніка з п’ятим Президентом України Петром Порошенком (2 частина)

1 частина

3 частина

АМ: А чи Путін щодо України обрав інший варіант політики ніж по відношенню до Білорусії?

ПП: Думаю, що в Путіна немає ілюзій, ніби білоруський сценарій спрацює в Україні. Путін думає по-іншому, ніж більшість людей. Я – колишній президент, ви – історична постать. Але ми звичайні люди. Путін позиціонує себе посередині між імператором і богом. І тому він приймає рішення: «якщо я не можу захопити Україну, то я маю її ліквідувати».

Для цього він запускає процеси внутрішнього розколу в Україні. Розрахунок йде на соціальні протести у східній частині України, яка буде обурена діями, чи краще сказати бездіяльністю влади Зеленського. Обурена наслідками енергетичної кризи, яка на нас насувається. І промислової кризи, коли в результаті захмарних цін на енергоносії може зупинитися робота підприємств. Він думає, що тоді східна Україна має відійти йому, натомість західну частину він відпустить ЄС. За Київ він хоче боротися, бо це «мать городов русскіх».

АМ: Чи міграційна криза – це частина цього плану?

ПП: Міграційну кризу розв’язав не Лукашенко, а Путін. Тому санкції проти Лукашенка неефективні, бо він лише виконавець. Це як отримавши ударом палкою по голові, санкції застосувати не до того, хто вдарив, а до палки.

Сьогодні під загрозою знаходяться держави, які постраждали від міграційної кризи: Польща, Литва, Латвія, Естонія. Завтра ніхто не гарантує, що Республіка Сербська не прийме рішення про вихід зі складу Боснії та Герцеговини. Як наслідок ми отримаємо ще один конфлікт усередині Європи.

АМ: Під час нашої попередньої розмови ви мені розказали своє спілкування з Лукашенком перед президентськими виборами в Україні 2019 року. Він вам сказав: якщо в тебе є проблеми з результатами виборів, тоді пришли до мене голову ЦВК і я його навчу, як вирішити всі питання.

ПП: Він у це вірив.

АМ: Виявилося однак, що це йому не допомогло. Як на вашу думку Путін і Кремль позиціонувалися до білоруської кризи?

ПП: Путін, як це не дивно звучить, був зацікавлений у поразці Лукашенка. Він не потребував сильного Лукашенка, який чесно переміг у рівній, демократичній боротьбі. Бо це означало, що Лукашенко був би незалежний від Росії. Тому він підтримав декількох кандидатів, які були проти Лукашенка. Вони балотувалися не для того, щоб його перемогти, а для того, щоб він налякався і пішов на брутальне порушення демократії. Остаточно Лукашенко програв не лише вибори, він програв щось набагато важливіше – програв Білорусь.

Зразу після виборів 9 серпня я звернувся до Лукашенка: Олександре Григоровичу, у вас є максимум тиждень для того, щоб скасувати результати виборів, проголосити нові й можливо взяти у них участь. Зараз ви боретеся не за посаду президента, а за те, ким ви залишитеся в історії. У вас є ще шанс, через тиждень його не буде.

Лукашенко його втратив. Він ще рік побуде губернатором російської провінції, а згодом залишиться в історії як диктатор, що ліквідував незалежність власної країни і кинув її в обійми Путіна. Це страшний вирок главі держави.

А Білорусь не хоче бути в Росії. Білоруси багатьох здивували у 2020 році, коли вийшли на такі масові акції протесту.  

АМ: У Польщі точно цього ніхто не чекав.

ПП: У Галіфаксі я зустрічався з представниками міністерства внутрішніх справ Німеччини, показуючи їм дві стратегії. Одна – для захисту від так званих біженців-емігрантів, яких організує Путін, побудувати паркан на німецько-польському кордоні. Для мене це буде перемога Путіна. Друга – це зміцнення кордону України з Білоруссю та України з Росією. Мета – захист спільного європейського простору на ранньому етапі операцій Путіна. Від такого підходу виграють усі: Польща, Німеччина й, звичайно, Україна. Саме такі рішення мають стати предметом нашого діалогу з Польщею.    

Після Помаранчевої революції 2004 року я відвідав Польщу і в мене склалося враження, що питання України об’єднувало поляків, владу і опозицію.

АМ: Тоді була інша влада та інша опозиція.

ПП: Можливо я перебуваю в ілюзії, але я переконаний, що питання України може і повинно об’єднувати поляків. Вільна, незалежна та європейська Україна, це інвестиція у власну безпеку поляків, в сильну, незалежну Польщу.  

АМ: Успіх демократичної України буде великим шансом для Росії, її розвитку як демократичної країни.

ПП: Ми вже продемонстрували переваги демократії. За вісім років Росія не змогла забезпечити зростання економіки ні в одному році. В другому кварталі 2019 року, коли завершилася моя каденція, ріст ВВП склав 4.5%. І це підчас війни. Зрештою, з 2016 року ВВП України зростав 16 кварталів поспіль. Не хочу втомлювати вас цифрами, але на початку мого президенства середня зарплата в Україні була 200 доларів, в Росії – 920. І тому українці їхали на роботу до Росії. В 2019 році середня зарплата в Україні зросла до майже 500 доларів, натомість у Росії впала до 700. Різниця в 200 доларів не така велика, щоб туди їхати шукати щастя. Мене критикують за безвіз, бо українці масово почали виїжджати до Європи. А в який інший спосіб – я відповідаю – можна було примусити працедавців підняти людям зарплати? Це дало результат, бо українці стали жити краще, почали отримувати більше грошей. В рейтингу Doing Business Україна піднялася із 153 місця на місце в сьомій десятці.

У реформуванні держави мені допомогли поляки. Моїм радником з економіки був Лєшек Бальцерович, що багатьом не подобалося як в Україні, так і Польщі через те, що він автор «шокової терапії». Єжи Міллер був радником з питань державного управління і медицини, група експертів польського уряду працювала над реформою місцевого самоврядування. Допомогу в реформуванні системи державного контролю надала Верховна контрольна палата, якою тоді керував Кшиштоф Квятковський. І цей список можна продовжувати.

Не можна забувати, що Росія запровадила проти нас санкції та повне ембарго на експорт та імпорт. Наша відповідь – це досягнення повної енергетичної незалежності та подання до Стокгольмського арбітражу позовів проти Газпрому за невиконання контрактів. І ми ці позови виграли, а Росія була змушена виплатити Україні 4.5 мільярди доларів.