Як часто ми задумувалися, чи добре кожен з нас знає Конституцію? Історію її створення, структуру, а також права і обов’язки, які вона передбачає? Зокрема, які її статути є найбільш актуальними в умовах війни? Про це розповідає Ростислав Павленко – український політик, політолог, політтехнолог, викладач.
Пане Ростиславе, Україна, як демократична країна отримала один із найкращих текстів Конституції, яка дала нам права на свободи: віросповідання, слова й інші вольності. Фактично не в складі ЄС ми отримали досить високі норми Євросоюзу. До того ж закріпили в Конституції незмінний рух до НАТО. Як Ви гадаєте, на практиці зараз Конституція – це більше маніфест чи реальний документ неухильного виконання? Чи доросло суспільство жити за цими принципами?
Ну, давайте з самого початку. Дуже багато було сказано, що Конституція України відповідає найкращим зразкам, найкращим стандартам. Вона вважалася найбільш вдалою і збалансованою Конституцією з усіх, які приймалися після розпаду Радянського Союзу. І справді, пам’ятаємо, що саме ухвалення Конституції було певним процесом і, на відміну від багатьох пострадянських держав, вона не вилилася у конфлікт чи, не дай Боже, у збройне протистояння. Було знайдено компроміс, і Конституція запрацювала та стала високим стандартом того, як мають будуватися відносини між громадянином і державою, і як держава має організовувати свої справи.
Але будь-якому юристу відомо, що таке Конституція юридична, а що таке фактична. Остання – це те, як в житті організовані ось ці стосунки між людьми і державою, і між державними органами. Тут ми бачимо, що з одного боку доводиться вносити ті зміни, які відповідають духу часу. Ми пам’ятаємо, як було з меншими повноваженнями Президента після Помаранчевої революції, як потім через фактично Конституційний переворот Янукович намагався повернути собі надзвичайно широкі повноваження і суспільство його виправило в цьому, на жаль, понісши втрати. А от Революція гідності показала, що українці не дадуть позбавити себе тих свобод, які вони отримали. І далі вже у розвиток ствердження цього європейського вибору, а Конституція України – це все ж таки – європейська Конституція, тому до неї внесли ті зміни пізніше, що і Президент, і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів – зобов’язані реалізовувати європейський і євроатлантичний вибір українців, і саме це, на мою думку, стало обмеженням можливих спроб повернутися чи переглянути цей курс на Європу і НАТО. Нині ж в умовах повномасштабної агресії російської федерації саме гілки влади і всі політичні сили мають працювати над тим, щоб реалізувати те, що написано в Конституції – і щодо європейського вибору, і щодо вступу до ЄС і НАТО, а найголовніше – щодо європейського способу життя в Україні, тобто рівня життя, і щоб влада була ефективною та відповідальною перед суспільством.
Але війна все ж вносить свої корективи, і в нас неодноразово говорять, що Україна повинна стати новим Ізраїлем, що живе з ворогом на кордоні; чи то Швейцарією, де кожен громадянин – член руху опору. Звідси питання: право на володіння зброєю – це має бути норма Конституції чи просто закон?
Я переконаний в тому, що Конституція дає громадянам право на захист, власне, це там передбачено і громадяни можуть захищати країну, перебуваючи в Збройних Силах та інших збройних формуваннях, так само і захищати себе та свою сім’ю у будь-який спосіб, в тому числі збройно. Я переконаний, що в конкретизації цих положень і мають ухвалюватися закони. Тобто, підхід не той, як вважалося раніше, коли за радянською традицією держава мала щось дозволяти. Держава вже урегульовує те право, яке є у людей, і право на самозахист в тому числі, і в збройний спосіб. Це все питання врегулювання. Маю сказати, що з початком збройної агресії закон України дозволяє будь-якому громадянину взяти зброю і використовувати її проти ворога. Але після закінчення війни варто врегулювати, яким чином це буде продовжено. От ви згадали про Швейцарію та Ізраїль, варто взяти їх моделі. Тих, хто воював; ті, хто брав участь у територіальній обороні, в добровольчих формуваннях – вони би мали належно зареєструвати цю зброю. Виконуючи певні вимоги щодо зберігання, мали би продовжити його, аби будь-якої миті стати на захист держави, себе та своєї родини!
Зрозуміло. Як Ви гадаєте, чи можливі зміни та поправки до Конституції зараз, в умовах війни? Чи будуть вони ухвалюватися? Взагалі є така необхідність? Чи прогнозуєте ви такі рішення, і чи може бути зараз якийсь спрощений процес ухвалення змін до Конституції?
Ну, юридично тут відповідь дуже проста і коротка – ні, не можна! Це навпаки заборонено, і це якраз є захист для того, щоби жодних прав і свобод людини не утискали під час воєнного чи надзвичайного стану, коли об’єктивно певні права мають поступитися вимогам безпеки і оборони від ворога. Тому, в цих умовах змінювати Конституцію не можна, але вони ж штовхають до перегляду дуже багатьох питань і цінностей, як наприклад, про зброю, що Ви щойно обговорили, про ставлення до агресорів, про захист українського гуманітарного простору. Нещодавно Верховна Рада ухвалила цілу низку питань, які завершують ту політику національної ідентичності об’єднання суспільства, яка провадиться з 2014 року, коли захищається український культурний, мовний, літературний продукт; і виставляються ефективні бар’єри проти експансії нахабного та безпардонного завойовницького руху російського та імперського продукту. І це є прикладом того, що війна – найгірше, що може трапитися з людством, але вона вносить свої корективи (каталізує), підштовхує ті рішення, які давно назріли.
Повертаючись до дорослості суспільства, до останнього часу більшість сприймала День Конституції, як вихідний день. Тому, чи потрібна цядата, як свято?І що варто зробити для того, щоб люди – ті, хто ще не усвідомлює, бо я думаю, що все ж таки з війною, вже багато хто осягнув проте, що потрібно для розуміння цінностей основних фундаментів держави?
Ви знаєте, з одного боку, юридично і формально – це проста відповідь: було ухвалено спеціальний закон, було внесено в програму всіх закладів вищої освіти курс «Конституція України». Основи конституціоналізму мають викладатися, навіть, у школах, але в цьому якраз і питання, що це не має бути лише формальністю. Тому що, навіть, можливо, менш критично люди пам’ятатимуть стільки членів в конституційному суді, але точно вони мають знати, які в них є права; і точно мають знати, які є механізми реалізації цих прав; точно мають знати, хто за що відповідає у системі органів влади, і вміти реалізовувати свої права та захищати їх. Тоді не буде з одного боку завищених очікувань. Пам’ятаєте, на кожних виборах чекають дива чи то від Президента, чи то від Верховної Ради. А з іншого боку будуть розуміти, що з цими питаннями потрібно йти до палати Верховної ради, з цими питаннями потрібно йти до палати місцевої ради. Отут працюють петиції, отут можуть бути збори на місці, які вирішують питання місцевого самоврядування. Я думаю, що нам всім тоді буде легше виконувати Конституцію і примушувати всіх до її виконання.
Зараз така тенденція, коли українцем стало бути модно, а розумним і освіченим українцем – ще модніше. Українці почали активно цікавитися своєю культурою та літературою: йдемо геть від Пушкіна і Чайковського… Чи вважаєте ви, що достатньо існує просвітницьких заходів для того, щоб зробити Основний закон ближчим до людей?Чи, можливо, його потрібно робити модним і впізнаваним, чи він має залишатися “святинею” державотворення лише для обговорення в академічному середовищі?
Конституція точно не має бути святинею, яка просто стоїть десь там на вівтарі і на неї споглядають лише з молитвою. Це – живий документ, який має працювати! Є дуже розхожа фраза, яка затерта частотою використання: «Навчіться виконувати ту Конституцію, яка є», але, насправді, є дороговказ сивочолих і різних, як експертів, так і політиків, і громадських активістів для того, щоби вміти зрозуміти Конституцію, роз’яснити її людям і спонукати її виористовувати. А для людей, як я і говорив, дуже важливо знати такі механізми, які Конституція передбачає. В Конституції України є дуже важливе положення, яке, до речі, відсутнє у багатьох інших Конституціях демократичних країн. Що це є Конституція норм прямої дії. Тобто те, що є в Конституції – на це можна прямо посилатися у захисті своїх прав, тому от цей документ повинен бути справді основою для того, щоби суспільство ставало більш європейським і змушувало владу виконувати та реалізовувати європейський вибір, який народ захищав і на Майдані, і тепер із зброєю в руках.