«Все буде — чи тут, чи десь. Бо доля – вона строката.
А світ вміщається весь на дні рюкзака солдата».
Гліб Бабіч — воїн і поет. Любив Україну понад усе. «Не вмирай за неї — вбий за неї!», — це також його слова. Десятки знищених орків, в цілому — шість років на фронті, п’ять ротацій. Здавалося б, береженого й Бог береже. Тому звістка про загибель Гліба розірвала вечірню тишу, неначе грім — ясне небо.
Гліб Бабіч очолював «Брати по Зброї» і залишиться у моїй пам’яті найкращим побратимом. З того часу, як познайомилися з ним у Катеринівці в 2018-му – на позиціях 10-ї Гірсько-штурмової бригади.
Важко. Дуже важко втрачати близьких людей… Гліб Бабіч один з моїх найближчих… Складно сказати про війну ємніше, ніж вмів вимовити він.
Глибоко, талановито, і до самої суті… В пам’ять про Гліба прошу прочитати один з останніх його постів-оповідань про війну. Це лонгрід, але повірте, Гліб заслужив на нашу увагу.
Гліб Бабіч:
«Коли смерть присяде на бруствер, спитає – “Ну що тут ти?”
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога – вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом – зАвжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо – “Прийняв. Тримайтеся, пацани”.
Решту слів не почую. Бо знову накрив “приход”.
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки – без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі – як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати – снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
“Що там, брате? Прийом? – Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!”
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…»
Так. Все точно не дарма. Ми вклоняємось Героям… І мусимо перемогти!
Світла пам’ять тобі, друже Глібе…