Низка ветеранських організацій провели дискусію щодо ветеранської політики. Примітно, що попри запрошення, міністерка ветеранів на заході не зʼявилася.
Якщо в 21 році в Україні було понад 600 тис ветеранів, то в майбутньому їх може бути кілька мільйонів.
ГО скаржаться на застарілу законодавчу базу, основану на пільгах, а не на можливостях для адаптації до мирного життя. Говорять про необхідність затвердження стратегії ветеранської політики на рівні РНБО та президента.
Ветерани є важливим кадровим ресурсом для сектору безпеки та оборони (30 % учасників АТО повернулися в ЗСУ після вторгнення). Й звичайно, вони є резервом для державної служби.
Маємо працювати над зміною сприйняття ветеранів у свідомості людей. Громади відіграють велику роль в імплементації ветеранської політики.
Гостро піднімалася проблема підтримки родин зниклих безвісти, з якими сьогодні відсутня нормальна комунікація державних органів.
Ветеранські рухи скаржаться на брак комунікацій з урядом та парламентом, знецінення іх роботи. Й це ненормально, коли в нас є міністерство ветеранів, але немає ветеранської політики. Бачимо брак поваги до людей в формі, особливо гостро це відчувається при оваги з боку держави, особливо при проходженні ВЛК.
Минулого пленарного тижня ми мали заслухати міністерку ветеранів, але слуги скасували пʼятничне засідання. Наполягатиму, аби міністерка була на годині запитань до уряду наступної пʼятниці. Питань дуже багато.
Ветеранська політика вимагає серйозної парламентської дискусії і негайного прийняття стратегії. А серед слуг тим часом лунають чутки про можливу відставку міністерки ветеранів.
Правда, з наступником важко – бо ж треба лояльний, а не професійний…