Моя прабабця. Агафія Галушко, народжена в 1908 році. Зараз її напевно звали б модним іменем Агава…, але в селі Камяногірка вона прожила просто Гапкою…
Баба Гапка була свідком всіх голодоморів. Вона ненавиділа руських і привила мені це почуття зі своїм щоденним солодким чаєм.
Вона вижила завдяки тому, що її пʼятирічна донька в 33 ходила в сільські яслі і їй давали суп з 7 квасолин, і три з них маленька дівчинка ховала в потаємний карманчик, аби принести мамі…
А потім, в 1946 році цю дівчинку, тоді 18 річну мою бабусю, засудили по закону про «три колоски» за те, що вона збирала зернини в полі…
Вона вижила, і розказувала мені про Великий голод як зброю проти мого народу щодня, аби я несла цю памʼять. І робила висновки.
Ніколи знову – має стати нашим головним гаслом. Ніколи знову ми не маємо дати руським знищувати себе.
Ніколи знову – це відірватися назавжди від цієї страшної тюрми народів, в ЄС, в НАТО, в світ без колоній…
PS. Тут прабабця гарна, з коралями, хустками і вишиванками. Так жили українські селяни до Голодомору. Після – нічого з цього не лишилося. Лишилися страх і завжди ретельно заховані декілька мішків борошна…