Скорочення Мінветеранів під час війни або знов кулуарами владних будівель блукає зрада.
Розуміння, розробки, впровадження та реалізації політик щодо ветеранів, як не було з 2019 року так і немає. Постійні кадрові зміни очільників міністерств та відсутність звітності щодо діяльності на посаді – стали вже поганою сталою нормою.
В той час, коли в країні з кожним днем стає все більше ветеранів, що робить влада? Вчергове реально розмірковує над тим, як «злити» профільне міністерство.
В деяких кабінетах обговорюють віддати ветеранів під МОУ, і ці обговорення – жахають. МОУ не може зі своїми закупівлями та корупційними скандалами розібратись, розробити власні політики щодо сектору оборони, а тут ще й політика ветеранів.
Для прикладу в США – це повністю окрема структура, з бюджетом, другим після Міністерства оборони. В них ледь не в кожному населеному пункті є свої представництва, а там, де немає, їх роль замінюють громадські організації.
Що ж є в Україні? А в Україні вже за майже 5 років не відкрили жодного медичного центру з реабілітації ветеранів та їх сімей.
Замість того, щоб нарешті зрозуміти важливість захисту прав та надання всіх необхідних соціальних гарантій нашим ветеранам, «потужні» менеджери банкової намагаються про них забути. І взагалі «вбити»міністерство, яке після війни буде опікуватись мінімум 2 млн людей, що до того часу може ймовірно дорівнювати 10% населення – це постріл собі і точно не в ногу.