Перший день у Європарламенті наша делегація мала дуже важливі і водночас непрості зустрічі.
Зустрілися з Петом Коксом, колишнім президентом Європейського парламенту, модератором діалогів Жана Моне щодо миру і демократії з Верховною Радою України. Також мали розмову з Міхаелем Галером, одним із ключових європарламентарів, співдоповідачем щодо Ukraine Facility для України. І, чесно кажучи, після таких зустрічей завжди маєш змішані відчуття.
З одного боку, дуже цінно, що європейські партнери слухають. Пет Кокс уважно вислухав усіх членів нашої делегації: про стан парламентаризму, про те, що ми бачимо як парламентську кризу, про руйнування нормальної роботи Верховної Ради, про свободу слова, про тиск на опозицію, про відсутність реального політичного діалогу всередині країни.Він наголошував на дуже правильній речі: треба мати бажання почути одне одного. Не просто говорити, а слухати. Не просто імітувати діалог, а шукати порозуміння.
І я це дуже добре розумію. Я дипломат. Я знаю, що говорити потрібно. Що без розмови не буває рішення. Що демократія тримається не лише на голосуваннях, а й на здатності політичних сил чути одне одного.
Але є українська реальність, яку не можна замовчувати. За всі ці роки діалоги Жана Моне, де неодноразово порушувалися проблеми Верховної Ради, тиску на опозицію, свободи слова, знищення парламентаризму, так і не дали того результату, на який ми сподівалися.
Бо для діалогу потрібно дві сторони. Для компромісу потрібна політична воля. А якщо згори є не бажання чути, а бажання закручувати гайки, репресувати, витискати опозицію і перетворювати парламент на декоративну установу, тоді сам формат розмови не може підмінити реальні рішення.
Окрема і дуже важлива розмова була з Міхаелем Галером. Тут акцент був абсолютно чіткий: європейська інтеграція України не може бути лише красивою декларацією. Україна має виконувати свої завдання.І йдеться не про “побажання Брюсселя”. Йдеться про конкретні речі, від яких залежить довіра до України, рух до ЄС і фінансування за Ukraine Facility.
Ми маємо якнайшвидше розглядати й виконувати 10 пунктів плану Качки-Кос:
- комплексні зміни до Кримінального процесуального кодексу, щоб слідство, прокуратура, суд і захист працювали за зрозумілими та європейськими правилами.
- Надання НАБУ реального інструменту судових експертиз, щоб антикорупційні справи не блокувалися через залежність від старих і контрольованих механізмів.
- Перегляд процедури відбору і звільнення прокурорів, бо прокуратура не може залишатися закритою системою ручного управління.
- Відновлення прозорого відбору прокурорів для призначення і переведення на важливі посади.
- Реформа Державного бюро розслідувань, яке давно мало би бути незалежним, професійним і не політично керованим інструментом.
- Призначення членів Конституційного Суду та Вищої ради правосуддя лише з тих кандидатів, які пройшли міжнародну перевірку.
- Залучення міжнародних експертів до відбору кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
- Реальні декларації доброчесності суддів, включно з тими категоріями суддів, які не можна виводити з-під такої перевірки.
- Затвердження Антикорупційної стратегії та плану її виконання.
- Розвиток систем внутрішнього антикорупційного контролю, щоб корупційні ризики не просто фіксувалися після скандалів, а попереджалися всередині інституцій.
І от тут виникає дуже просте питання: якщо все це критично важливо для руху України до ЄС, для Ukraine Facility, для довіри партнерів і для нормального функціонування держави, то чому це не стає пріоритетом Верховної Ради?
Чому ми роками слухаємо правильні слова про євроінтеграцію, але коли доходить до конкретних законів, конкретних голосувань, конкретної зміни правил, усе починає буксувати? Я думаю, відповідь багато хто знає: реальна європейська інтеграція це не прапор на фото і не правильна фраза у виступі. Це незалежні інституції. Це парламент, який працює. Це опозиція, яку не репресують. Це правоохоронні органи, які не використовують для політичних репресій. Це прокуратура, суди, ДБР, антикорупційна система, які мають служити державі, а не конкретному політичному кабінету.
І саме про це потрібно говорити чесно з європейськими партнерами.
Ми вдячні за підтримку. Ми вдячні за допомогу. Ми вдячні за те, що Україну чують у Європарламенті. Але ми також мусимо бути чесними: Україна не може йти до ЄС лише словами. Треба виконувати домашнє завдання. І треба нарешті повертати парламентаризм, відповідальність і реальний контроль над владою.